Ти їм – по сто грамів, а вони – по твій гаманець
Тридцятивосьмирічний робітник «Київметробуду» Федір збирався на рідну Вінниччину. До батьків. З ними планував відсвяткувати свій день народження.
Відпрацювавши денну зміну, поквапився на залізничний вокзал. По дорозі завітав до кав’ярні, що на Севастопольській площі. Хильнув сотку-другу біленької. Крякнув. Добре пішла. Рукавом утерся. Вийшовши із закладу громадського харчування, попрямував за визначеним маршрутом.
На вокзал прибув о дев’ятій вечора. У касі без зайвих проблем придбав квиток на електропоїзд «Київ – Жмеринка». До відходу залишалося трохи більше як дві години. Аби згаяти час, Федір почимчикував на Старовокзальну. Там пригледів ще одне затишне кафе.
Зайшовши, знову замовив чарку оковитої. Присів за столик. Випив. До нього підійшла білявка. Попросила цигарку. Щедрий чоловік не відмовив. Затягнувшись димком, задоволена дівчина повернулася до молодіжного гурту за одним із столиків. Хлопці щось запитали, вона відповіла.
Раптом од тієї групи відкололося двоє. Це були Михайло Вентраковський та Антон Пижик. Молодики приятелювали близько року. До кафе зайшли за годину. Звісно, добавити, бо ж перед тим «розчавили» пляшечку. За чужий рахунок. Трапилася хороша компанія. Хлопці з дівчатами виявилися щедрими. Але їхня «вогняна вода» швидко «випарувалася». Тож Михайло з Антоном вирішили перекочувати до… Федора, що самотнім нудився за столиком.
…22-річний Вентраковський уже котрий місяць вештався столицею без роботи. Того гарячого липневого дня на Центральний вокзал потрапив о 13-й годині. Погуляти. Зустрів знайомого бармена Петю. З ним проковтнули півтори пляшки горілки. Недопиту Петя забрав із собою.
Тиняючись вокзалом, шукач пригод наштовхнувся на ще одного знайомого – 25-річного Пижика. Антон народився в Грузії. Паспорт у нього російський. Тривалий час мешкав у Бєлгороді. Там потрапив у неприємну історію. Його подружці негайно потрібні були гроші. «Узяти» їх вирішили в кіоску, де цілодобово відпускали продовольчі товари. О третій ночі разом із подружкою та зубилом у руках зробили наліт. Продавщиці дісталося – не позаздриш. Ну, а парочку відправили за ґрати. На три роки.
Відбувши покарання, Пижик опинився в складі бєлгородського бандитського угрупування, на рахунку якого тяжкі й особливо тяжкі злочини. Подейкували, у «команді» Антон управно працював сталевими кулаками. Але чогось конкретного йому так і не довели. За компанію присудили чотири роки. Умовно. Протягом наступної п’ятирічки мав бути тихим, сумирним хлопцем… Одначе не вийшло. Прізвище Пижика знову потрапило в чергову кримінальну справу. Суду не дочекався. Зник у невідомому напрямку.
Громадянина Російської Федерації доля привела до Києва. Певний час нелегально працював вантажником. На одному зі столичних приватних підприємств. Поряд з вокзалом – місцем, де він і познайомився з Вентраковським. Заприятелювали… Удвох хлопці й підійшли до Федора…
– На перший погляд, вони мені здалися чемними й вихованими молодими людьми, – свідчив робітник. – Зараз уже не пригадаю, про що точилася розмова, але вона нікого ні до чого не зобов’язувала. Хлопці попросили їх пригостити. Не відмовив. Обом купив по 100 грамів горілки. Вони випили, подякували й пішли з кафе. Вслід їм встиг ще запропонувати по чарчині. Але ті відмовились.
Наївний Федір… Молодіжний дует просто перевіряв, чи вартий він їхньої уваги. Коли в руках робітника з’явився гаманець, обидва зрозуміли: ця річ сьогодні обов’язково має бути їхньою.
Вийшовши на вулицю, першим похопився Вентраковський.
– Антоне, ти помітив у того чолов’яги портмоне? – запитав Мишко в приятеля. – Мені здається, гроші йому зайві…
Росіянин повністю розділив думку свого друга. Дивина та й годі. Хоч і напідпитку, та все ж мав би помізкувати: за власними плечима має солідну кримінальну ношу, у себе на батьківщині перебуває в розшуку, тож навіщо зайвий галас здіймати. Сиди тихенько, працюй, насолоджуйся життям. Досить зло сіяти на цій грішній землі! Та й молодшого за себе друга на істинний шлях не завадило б направити. Проте вирішив підтримати пропозицію Вентраковського.
Хлопці чекали недовго. Аж ось у дверях кафе з’явилася доволі міцна постать Федора. Вулицею ішов повільно, насолоджуючись затишним пізнім вечором. Приємні думки про завтрашній святковий стіл у батьків раптово порушив знайомий голос. Це Мишко, що підбіг збоку, вигукнув: «Що ти тут ходиш?!» І, не роздумуючи, серією ударів у щелепи звалив з ніг свого випадкового знайомого, який щойно пригощав двох шалапутів. «Вдячний» дармоїд Вентраковський дав волю й ногам…
Проте жертва так і не знепритомніла. Федір намагався боротися за себе, свою честь. На допомогу Мишкові прийшов його горе-друг. Він обхопив зваленого з ніг чоловіка руками, а Антон почав нишпорити по кишенях. Нарешті гаманець було знайдено. Зраділі зловмисники схопились і побігли в напрямку підземного переходу. Там, власне, і потрапили до рук правоохоронців.
Під час слідства розчаруванню Вентраковського та Пижика не було меж: у гаманці була тільки 61 гривня. А ще – телефонна картка, місячний проїзний квиток. Разом із вартістю портмоне загальна злодійська «виручка» становила… 109 гривень 50 копійок.
– У тверезому стані нічого подібного ніколи не зробив би. В усьому винен алкоголь, – заявив у судовому засіданні «гість» із Бєлгорода.
Безперечно, за плечима Антона Пижика куди «крутіші» справи. А тут якийсь мізер… Як для нього. Українське ж законодавство за грабіж, поєднаний з насильством, передбачає далеко не мізерний термін – од 4 до 6 років позбавлення волі. Хлопці отримали по чотири кожен. Суд проявив певний гуманізм до молодих людей…
Ну, а Федір, звісно ж, відсвяткував свій черговий день народження. На-скільки він для нього був веселим – не нам судити. Принципово не нав’язує-мо мораль на кшталт де, як, скільки і з ким пити. Для кожного тут, як кажуть, широке поле діяльності. Хоча, ідучи ним, треба інколи й озиратись. А раптом за вами крокує сусід по столику. Зрозуміло, не з пляшкою оковитої, а щонайменше з міцним кулаком у кишені…