Сусідство з Києвом–не завжди благо
Попри економічну доцільність створення нового територіального об’єднання під назвою «столичний регіон», суперечки про це точаться вже тривалий час. На думку фахівців Академії наук України, столичний регіон допоміг би вирішити чимало проблем приміських районів – від єдиного промислового комплексу до прогресивних стандартів містобудування.
У такому організмі, мабуть, зацікавлені й мешканці Київської області. Як, наприклад, стародавнього Вишгорода, розташованого неподалік од столиці. Більшість мешканців 25-тисячного містечка працюють у Києві. За підрахунками, близько третини прибутків середньостатистичної сім’ї витрачається на транспорт, адже проїзд для вишгородців удвічі дорожчий, ніж для киян. Зателефонувати до столиці – теж недешево. І так майже в усьому.
Згідно з аргументацією столичної влади, як тільки перші приміські території буде включено до адміністративного підпорядкування Києва, там почнеться інвестиційний бум. Насамперед, ідеться не лише про Вишгород, а й Петропавлівську Борщагівку, Чайку, Підгірці, Гатне.
Контраргумент опонентів, чиновників облдержадміністрації: столичний регіон буде не чим іншим, як Києвом, що збільшився до неймовірних меж. А треба, кажуть, замість цього розвивати міста-супутники. За їхнім прогнозом, найближчим часом очікується інтенсивний розвиток райцентрів. Сюди зміщуватиметься столичний бізнес, розважальна інфраструктура. Судячи з аргументів і міських, і обласних керівників, рано чи пізно створення єдиного економічного простору в межах Києва та області невідворотне. Однак кожен із них пропонує свої шляхи його створення. Ось що думає з цього приводу голова Вишгородської районної ради Микола Кирієнко:
– Я не прихильник столичного регіону. Збільшення меж Києва за рахунок території області, кажуть, сприятиме притоку інвестицій. Однак їх і тепер не бракує. З багатьох проектів ми маємо можливість відбирати лише ті, що найбільш відповідають вимогам розвитку економічної та соціальної інфраструктури району. Ідеться про екологічність майбутнього підприємства, кількість створених робочих місць. За великим рахунком, коли б ми не так прискіпливо до цього ставилися, у районі, найімовірніше, не було б. Незабаром, приміром, – відкриття технопарку «Київщина» в Нових Петрівцях. Уже погоджено межі ділянки під його розташування. За нашими підрахунками, реалізація цього проекту передбачає створення додаткових 10–15 тисяч робочих місць. Звісно, це допоможе вирішити частково й наші проблеми.
Адже, незважаючи на те, що торік район перевиконав бюджетні зобов’язання більше, ніж на 143 відсотки, а цього року – вже на 129, – він залишається дотаційним. Причин кілька. Одна з них, хоч як дивно, – сусідство з Києвом. Близько 70 відсотків населення працювало в столиці й, зрозуміло, всі податки із заробітної платні відраховувалися до столичного бюджету та пенсійного фонду. Ми ж у «спадок» отримали 30 тисяч пенсіонерів, які оформили пенсію у районному відділенні пенсійного фонду. Звісно, на плечі району лягають чималі виплати, адже середньомісячна зарплата в столиці значно вища, ніж у Вишгородському районі, тому відрахування до пенсійного фонду мінімальні. Інша проблема – розподіл бюджетних коштів, до якого, по суті, територіальна громада ніякої причетності не має. За нашими підрахунками, аби район був цілком самодостатнім і постійно розвивався, необхідно право на розподіл хоча б 40 відсотків податкових надходжень. За нинішньої ситуації 90 відсотків коштів, які ми отримуємо, спрямовуються на виплату заборгованості із заробітної плати. Решта – мізер – на розвиток інфраструктури. Грошей вистачає лише для того, аби вчасно «залатати» дірки.
Тому в перспективі – розвиток місцевого самоврядування і збільшення його впливу на розподіл податкових надходжень на потреби територіальної громади. Нині ми в очікуванні політичної реформи, адже в будь-якому районі, по суті, два господарі – один обирається громадою, інший – призначається владою. І хоча повноваження голови районної ради та голови райдержадміністрації начебто й чітко розмежовано, проте інтереси обох структур дуже часто перетинаються. У конкретному ж випадку ми намагаємося знайти спільну мову, а спірні питання виносимо на розгляд районної ради. Одначе система управління потребує удосконалення.