І «Богородиця з Дитям»
«Хто колекціонує марки – всього лише збирає марки, хто колекціонує монети – збирає лише монети, а хто колекціонує ікони – збирає душу», – так сказав незалежний експерт Віталій Ременников на відкритті виставки «Світ православної ікони» в Київському музеї російського мистецтва.
Більшість експонатів із Росії, хоча також представлено ікони України, Греції та Болгарії (XVI – початок XX століття). Деякі з них унікальні, як ікона Богородиці середини XVI століття, що належить до іконографічного типу «Замилування» («Богоматір Елеуса» (Толгська ІІІ), Росія, Твер), а також «Вогняне сходження Пророка Іллі» (Росія, Новгород). Близько третини експонатів присвячені Богородиці.
Поряд із сюжетними зображеннями експонуються також окремі образи Богородиці, кожен з яких має особливу назву й свою історію. «Федорівська» вважалася сімейною іконою та покровителькою царського дому Романових, а «Смоленська» отримала назву від привезеної з Візантії старовинної ікони, яка зберігалася в соборі Смоленська. Деякі ікони вражають рідкісним сюжетом – «Святий Іоанн Золотоустий», «Моління про чашу».
Представлено і старообрядницьку ікону уральського походження «Розп’яття зі святими», датовану 1854 роком, яка демонструє улюблений старообрядцями оригінальний прийом поєднання живопису та металевого лиття. Так, мідне восьмикутне розп’яття вмонтовано в спеціально вирізане для нього заглиблення в дошці. До речі, для сучасних колекціонерів старообрядницькі ікони привабливі доступністю значної кількості добре збережених пам’яток, які настільки точно повторюють форми старого іконопису, що на перший погляд їх легко сплутати з роботами XVII століття.
Привертають увагу і українські ікони – «Богородиця з Дитям» XVII століття, барокова ікона – образ Святого Миколая, «Успіння та Коронування Пресвятої Богородиці» (XVIII ст.), а також алегорична ікона «Пелікан» (1843 рік).
Окрім творів живопису, представлено спеціально виготовлені для ікон срібні прикраси. В одних випадках це басма, яка прикриває лише поля ікони. В інших – це оклад, який закриває разом із полями і тло, залишаючи відкритими лише зображення фігур або навіть тільки лики. Особливе зацікавлення викликає бісерний оклад, який виготовлявся в монастирях. Цей «бронежилет» виконує захисну функцію, а за потреби його можна зняти.