Свічки горять, пам’ятники катам стоять...
У суботу з нагоди вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років та політичних репресій в столиці України відбулося чимало заходів. На державному рівні вони проводилися вперше. У столиці схилили та перев’язали жалобними стрічками національні прапори, на державних каналах призупинили покази розважальних передач. Щоправда, не всі приватні канали долучилися до поминальної акції.
Скорботні заходи розпочали біля каплиці Андрія Первозванного, де за участю Президента України Віктора Ющенка відбулася церемонія закладання каменя майбутнього меморіального комплексу та парку «Калиновий гай», де навесні планують висадити понад 10 тисяч кущів калини – саме стільки населених пунктів України потерпіли внаслідок геноциду. Триста кущів висадили цього ж дня.
З одного боку, дуже приємно, що нинішня влада не оминає такі заходи і називає речі своїми іменами, та з іншого – посилена охорона, яка за всіма пильнує і перешкоджає роботі преси, створює відчутну напругу. Так тільки-но ти починаєш спускатися з Парку слави на Дніпровський узвіз, тебе зустрічають захисники правопорядку, засипаючи запитаннями: хто й куди? Іти дозволяють тільки по тротуару і в жодному разі не можна виходити за його межі. Цікаво, що всі правоохоронці, за невеликим винятком, одягнені в цивільне. Отож, по телебаченню, серед натовпу, глядачі не побачать великої кількості людей у формі. Деякі з них поводилися досить брутально. Мовляв, «чого ти тут бігаєш? Хочеш, щоб ми прив’язали тебе до стовпа?» «Тобто, ви хочете сказати, що тиранія, при нинішній владі зберігається?» – поцікавився я. «Думай, що говориш!» – обурився правоохоронець.
Окрім державних заходів, проводилися й інші. Так, міжнародний видавничий проект «Велика епоха» організував театралізовану антикомуністичну ходу від станції метро «Арсенальна» до пам’ятника Тарасові Шевченку. Мета – підтримати 5,7 мільйона осіб, які вийшли з лав комуністичної партії в усьому світі та нагадати людям злочинну сутність комунізму, з вини якого загинуло понад 100 мільйонів людей. У колоні йде дівчинка-піонерка, символізуючи світлі ідеали комунізму, під якими лицемірно ховали справжню суть. А її уособлювали люди в кайданах з синцями на обличчях.
Проте я особисто після Дніпровського узвозу відчув себе вільною людиною. Ніхто не заважав, хоч нашу колону супроводжували й справжні міліціонери. Така свобода вкрай схвилювала кількох немолодих «привидів комунізму», які зустрілися дорогою.
«Сматрі, пашлі мєрзавци! Да ім заплатілі!» – чулися вигуки. «Пробачте, ви за комуністів?» – звернувся я до одного з «привидів». «Да!» – гостро відрубав комуніст. «Як ви прокоментуєте цю акцію?» «Вашей буржуйской газєтє я нєчєво нє скажу!» – почулось у відповідь.
Тим часом хода дійшла до пам’ятника Тарасові Шевченку, де й відбувся антикомуністичний мітинг. Під час виступу керівник київської організації Спілки офіцерів України Євген Лупаков закликав громадськість провести «Нюрнберг-2» над комуністами. А голова партії ВО «Свобода», народний депутат Олег Тягнибок нагадав присутнім про законопроект «Про заборону комуністичної ідеології в Україні», поданий ним 1 листопада на розгляд до Верховної Ради.
...Наразі у нас просто неймовірна демократія! Ще стоять на своїх місцях пам’ятники катів нашого народу, ще майорять їхні імена на вулицях, ще сидять у парламенті послідовники їхніх ідей, хоч влада в цей час проводить жалобні процесії. Саме така процесія на чолі з нашими урядовцями рушила від Софійського собору до Михайлівського Злотоверхого. Біля пам’ятного хреста жертвам голодомору керівники держави та представники 24 областей України, АР Крим, міст Києва і Севастополя поклали квіти. Настоятелі УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ відповідно патріарх Філарет, митрополит Мефодій та кардинал Любомир Гузар відслужили панахиду по невинно замордованим. Представники церкви Московського патріархату із зрозумілих причин традиційно проігнорували такий захід.
Після промови Президента України Віктора Ющенка тисячі українців запалили свічки скорботи. Цікаво, що раніше на Михайлівській площі в День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій, можна було помітити поряд із державною символікою прапори різних партій та громадських організацій. Нині, враховуючи початок виборчої кампанії, була тільки державна символіка. Натомість на площі було чимало помаранчевих наметів, де під час акції «Запали свічку», кожен мав змогу її одержати. І начебто акція благородна. Та щось не пригадую, щоб у попередні роки намети, в яких роздавали свічки, були з логотипом тієї чи тієї партії. А на цих наметах таки були...
Який можна зробити висновок? Безумовно, активність і позиція влади дає шанси Україні більше поінформувати світ про геноцид нашої нації. Однак виникають запитання: чи справді усвідомлювали молоді делегати від регіонів, на який захід вони прибули? А чи приїхали за вказівкою «згори»? Не дуже доречним виглядало й їхнє святкове вбрання. До того, що сталося в Україні впродовж 1932-1933 років, байдужість не лише неприпустима, а вона, вважаю, злочинна. Тож і невипадково акції, організовані ентузіастами від серця і душі, зазвичай мають природніший вигляд, аніж офіційна «показушність» державних заходів.