«Плач» над бюджетом
Коли звичайний українець у своїй незалежній державі добре жив? Ніколи! Незважаючи навіть на те, що цьогорічний основний державний фінансовий документ знаючі люди охрестили бюджетом проїдання. Натомість наступний профспілки називають бюджетом недоїдання. Проте вже сьогодні відомо: простий трудівник може опинитися за межею бідності. Для нього, до речі, політтехнологи винайшли неологізм – «нові бідні».
За антагоністичним принципом
– Профспілки не визнають проекту Закону України «Про бюджет 2006 року», – каже перший заступник голови Федерації профспілок України Григорій Осовий. – Уряди Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова ухилилися від діалогу з нами в частині забезпечення прав тих, хто працює. Із березня дебатуємо про розмір мінімальної заробітної платні. У результаті дійшли висновку: працівник, зайнятий повний робочий день, не може отримувати менше за прожитковий мінімум. Одначе, запропонована урядом сума 350 гривень – менша за межу бідності. Таким чином, Україна опинилася на околиці Європи. У Старому Світі за розмірами зарплатні ми із 46 країн посідаємо 43-є місце. Приміром, у Росії платня більша втричі, у Казахстані та Білорусі – у 2,5 раза. Тамтешні мінімальні зарплати вищі за прожиткові мінімуми.
Протягом чотирнадцяти років ми намагалися збагнути, чому так погано живемо. Ніби ж і працюємо не покладаючи рук. Як у своїй країні, так і за її межами. Хоч куди кинь оком, усюди українець – бажаний робітник. Він береться за будь-яку справу і робить її добре. А от гідної винагороди за неї не має. Кажуть, грошей у державі немає.
– Розрахунок на простачка, – додає Григорій Васильович. Капіталу в Україні достатньо. Щоправда, чимало його вивозять і за кордон – щороку по два мільярди доларів США. А торік відповідна цифра збільшилася в чотири рази. Тож гроші є. Лише розподіляються вони за антагоністичним принципом.
Забуті працьовиті руки
Свого часу, створивши раду соціального партнерства, Леонід Кучма за 10 років правління так і не знайшов часу зустрітися з профспілками. Як, до речі, й уряд Тимошенко. Не квапиться до діалогу і Юрій Єхануров.
– На початку цього року міліціонер отримував 295 гривень, – зауважив голова профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України Григорій Кабанченко, – міністр – 25684 гривні. Розшарування астрономічне. Тут, як кажуть, не до професіонального виконання своїх службових обов’язків. Щоправда, з першого квітня міліціонеру призначили 600 гривень. Він почав жити «краще і веселіше». До речі, головним корупціонером у державі назвали рядового даішника. Реорганізувавши цю службу, нічого на краще не змінилося в житті країни. Проблема, виходить, не в людині із жезлом на дорозі. Декларуючи про партнерство влади й бізнесу, забули про звичайного українця, котрий своєю працею в цій державі створює матеріальні цінності. Брутально відкидають і захисників їхніх інтересів – профспілки. Тоді як у розвинутих країнах діалог завжди відбувається між трьома сторонами: владою, роботодавцем (бізнесом), представниками найманих працівників (профспілками).
Мінімум 1007 гривень
Нині українцю повноцінно жити на 300-1000 гривень доходу неможливо. Про це добре знають і урядовці. Нещодавно профспілкові лідери запропонували їм перелік продуктів харчування прожиткового мінімуму. Попросили викреслити те, що, на їхню думку, є зайвим. У жодного рука не здійнялася опротестувати бодай один пункт. По-людськи кожен із них усвідомлює: навіть проіснувати на запропоноване сьогодні неможливо.
– Тож ми провели власні розрахунки. Між іншим, за методикою, затвердженою Кабінетом міністрів. Розмір прожиткового мінімуму на 2006 рік має становити 1007 гривень, – доводить Григорій Осовий. – Сюди закладено витрати, пов’язані з придбанням житла, медичним обслуговуванням (безплатної медицини в країні вже практично не існує), навчанням дітей (50-60 відсотків населення здійснює це на платній основі), утриманням малюків у дитячих дошкільних закладах (250-350 гривень щомісячна оплата). Цілком об’єктивні розрахунки. Влада ж намагається їх сфальсифікувати й підтасувати. Цього, зрозуміло, аж ніяк не можемо прийняти.
Нині, виходячи із середньомісячної заробітної платні, година робочого дня в Україні коштує 5 гривень 45 копійок. По суті, один долар. Організація Об’єднаних Націй визнала: оплата менше трьох доларів за годину призводить до виродження трудівників.
– Отримуючи меншу за прожитковий мінімум зарплатню, – розмірковує один із лідерів профспілкового руху Віктор Дітковський – наш робітник знаходить можливості, аби виживати. Здебільшого – порушуючи закон. Не його в тім вина, а біда: найняв собі таких недолугих державних управлінців. Тобто держава свідомо штовхає людину на злочин.