Як коза на курорт їздила
Ганнуся була змалку хворобливою: до п’яти років двічі перенесла пневмонію, був у неї і коклюш, а незабаром педіатр поставив ще один діагноз: астма. Чим лишень не лікували дівчинку – нічого не допомагало. Аж якось одна сільська бабуся порадила поїти дитину козиним молоком, але щонайсвіжішим. Тож батьки, а надто ж бабуся Люба, почали думати-гадати, де взяти козу. Одначе не це було головним – як у столиці тримати таку годувальницю?
Невдовзі таки знайшли козу, аж із Полтавщини привезли, Білосніжкою назвали. Тварина жила спершу в родичів у Ірпіні, потім зимувала у приятелів в Осокорках і навіть потомство привела: двійко потішних козенят. Та прийшло літо, і бабуся Люба почала збиратися на море разом із онукою.
– Та як же без кози? – спохопилися усі в сім’ї. – Курс лікування переривати не бажано, до того ж Ганнуся почала поволі одужувати.
– Візьмемо Білосніжку з собою у Крим, – категорично заявила Любов Олексіївна і почала домовлятися із господарем, у якого зазвичай квартирували. Той начебто і не перечив, лише поставив умову: щоб коза не мекала.
Повантажили речі в авто, а козу на заднє сидіння посадили. Дорога до Криму довга – Ганнуся то бавилася, то спала, а рогата пасажирка хоч би що: їла кашу, травичку скубала на зупинках, пила воду й дуже зосереджено дивилася у вікно: «І куди мене везуть?..»
На місці курортники швидко освоїлися. Коза гуляла й звуку не подавала: куди бабуся з онукою, туди й вона. Якось вирішили взяти її з собою на пляж та викупати в морі. О, це так їй сподобалося! Ще б пак, адже була у центрі уваги на всьому узбережжі! Навіть на довгоногих красунь у модних купальниках так не задивлялися, як на київську козу. Бабуся припинала її біля куща, а коли Ганнуся просила їсти, брала кухля і йшла доїти козу.
Четвероноге створіння було не лише красунею, а й неабиякою розумницею. Коли Любов Олексіївна лиш брала онуку за руку, щоб вийти з двору, вона бігла за ними, мовляв, як же без мене. Пробували обдурити її – іншою стежкою йти до моря. Еге, не тут-то було! Таку не обведеш навкруг пальця. Таким чином коза побувала і на спортмайданчику, і у магазині, навіть на танцях. Її балували, як і Ганнусю, арахісом, а коли господиня забувала пригостити, та нахабно сунула мордочку в кишеню.
Біля моря Білосніжка розлінилася – геть розучилася пастися. А навіщо, коли годують кашами, на десерт дають солодощі та зелене листячко? У компанії пляжників було чимало курців, які недопалки кидали просто під ноги. І той непотріб уподобала коза, що наполохало господиню: «Це ж молоко смердітиме тютюном?» Довелося сварити бідолаху.
Любов Олексіївну невдовзі замінили донька із зятем, у яких якраз розпочалася відпустка. Бабуся повернулася додому, а сімейство далі відпочивало разом із козою. Отак і серпень добіг кінця. Настав час повертатися до Києва. Спершу думали комусь із місцевих подарувати козу, щоб і наступного літа, коли приїдуть знову відпочивати, поїти Ганнусю козиним молоком. Охочих не виявилося і дівчинка з того лише тішилася. Вона дуже не хотіла розлучатися із кізонькою – своєю подружкою та лікаркою. Тож повантажили у «Волгу» й Білосніжку. На автостоянці за машину тато заплатив 5 гривень, а за козу – 10, чим дуже насторожив охоронців: ті цілу ніч ламали голову, чому це якась коза дорожча за автомобіль? Дівчинка, на щастя, одужала, пішла до школи і навіть записалася у фольклорний дитячий гурт «Дай, Боже!», солісткою якого є й донині. Цього року вона успішно закінчила школу і вступила відразу до двох ВНЗ (на денне і заочне відділення). Козу Білосніжку згадує з радістю та вдячністю. Шкода тільки, що її довелося повернути у село, на Полтавщину.