Фальфініш у сяйві салюту
Українці не виграли жодного з двох завершальних матчів у статусі переможця
УКРАЇНА – АЛБАНІЯ – 2:2 (Шевченко, 45, Ротань, 86 – Богдані, 7, 83). Шовковський, Гусєв, Русол, Федоров, Шевчук, Назаренко (Воробей, 72), Тимощук, Шелаєв, Ротань, Воронін, Шевченко (Бєлик, 58), тренер Блохін – Ліка, Бечирі, Аліай, Б. Хаши, Даллку, Скела, А.Хаши (Мураті, 83), Лала, Кана, Таре (Каплані, 71), Богдані, тренер Бригель. Арбітр Вербіст (Бельгія). Дніпропетровськ. 24361 глядач.
Поступившись туркам у попередньому турі, наші не виграли і в албанців. Можна пояснювати це по-різному. Дехто з фахівців наголошує на відсутності мотивації в «збірників»: мовляв, упоралися з основним завданням завчасно – і розслабилися. Інші акцентують увагу на відсутності «свіжості» в діях команди. Схоже, футболісти насправді «вижаті, немов лимон», емоційно – передусім. Обидва зауваження, звісно, слушні. Як і третє: про недооцінку суперника, ускладнену переоцінкою власних сил. Жаль, що підопічні Блохіна, вирушивши до Дніпропетровська напередодні, не мали змоги прочитати суботнього застереження «Вечірки» про «Албанію, якої ми не знаємо». І ще прикріше, що дехто з них уявив себе в ролі світового фіналіста занадто рано… Втім, емоції й нам не потрібні. Погано, що не виграли в албанців, але буде ще гірше, якщо повз увагу тих, для кого це найважливіше, пройдуть епізоди дніпропетровського матчу, характерні для «жовто-блакитної» дружини загалом. Як-от цей: Назаренко, уклавши всі сили в прискорення, не знайшов нічого кращого, як просто ударити м’ячем у захисника, що стояв перед ним – і «відрізав» одразу ледь не півкоманди, залишивши її на чужій половині поля в ролі статиста хіба що для того, щоб спостерігати за тим, як Русол із Федоровим у меншості намагаються стримати потужних форвардів албанців, активно підтриманих прудконогими хавбеками. Невміння правильно і до кінця дограти кожний момент уже неодноразово спричиняло нам ігрові неприємності. На жаль, висновків з епізодів, схожих до того, що мав місце на 21-й хвилині, «збірники» зазвичай не роблять. І це дуже погано. Бо здатність бути максимально сконцентрованими впродовж усього матчу вважається в сучасному футболі справжньою ознакою високого класу. Відчутні й проблеми в організації оборони взагалі саме з цієї причини: наші футболісти, у тому числі й провідні, нехтують законами та вимогами ігрової дисципліни частіше, ніж можуть це дозволити собі насправді класні команди. Зрозуміло, чому ледь не всі вітчизняні видання назвали найкращим у «жовто-блакитній» дружині Ротаня: ще б пак, саме його гол урятував українців од другої поспіль поразки. Проте від уважного глядача не сховалися й суттєві позиційні помилки лівого хавбека, який (як і його правосторонній колега Назаренко) далеко не завжди встигав перекривати свою зону в обороні й не перешкоджав албанцям виконувати подачі з флангу. Готовність відпрацювати до кінця «свій» епізод і вміння «терпіти» на полі мають обернутися для національної команди України тим додатковим ігровим резервом, який стане в пригоді в Німеччині. Як і здатність тренерів ефективно впливати на перебіг подій осмисленими кадровими змінами. Бо, відверто кажучи, пояснити появу на полі не вельми маневреного штурмовика Бєлика саме тоді, коли суперник пішов уперед великими силами і надав українцям шанс застукати його зненацька в контратаках, нам дуже важко. Хіба не краще було за таких обставин задіяти швидкісного Венглинського?.. Втім, облишмо дніпропетровський матч – для літопису і для фахівців. А натомість порадіймо омріяному успіху, назвавши його і великим, і локальним одночасно. З надією на літо 2006 року.