Парший лейборист республіки

Як відомо, навіть за надто зацензурованих радянських часів наші тодішні ідеологи дещо поблажливо ставилися до лідерів лейбористського трудового руху: мовляв, непогані хлопці, але ніяк не наважаться на революцію. Мирослав Якібчук – дуже мирна й привітна людина. Таких багато у славнозвісних Шешорах, що на Косівщині. Нині йому – 37. За плечима – Сторожинецький лісогосподарський технікум, служба в армії і зруйнований землетрусом вірменський Спітак, сільськогосподарська академія, торговельно-економічний інститут.

Із 1991 року – на виробництві. Згодом очолив будівельну компанію «Київмонолітспецбуд», створив благодійний фонд «Олекса Довбуш», допомагає людям мистецтва, православним християнським організаціям. А днями головні редактори провідних українських видань зустрілися з Мирославом Якібчуком уже як з головою Національного форуму профспілок України, (до того ж із грудня 2001 року він очолює Всеукраїнську партію трудящих).

Що ж конкретно обстоює з однодумцями Якібчук? От навколо цього й крутилася розмова на черговому засіданні гільдії. Їм близька ідеологія лейборизму, що визнає соціальний захист людей найманої праці від свавілля роботодавців – незалежно від їхнього походження: приватних чи державних. Лейбористи за те, щоб на законодавчому рівні забезпечити трудящим, насамперед, гідну заробітну плату. Йдеться навіть про гарантований погодинний тариф. Разом з іншими соціальними надбаннями це дасть змогу жити і працювати в добробуті. Їх також хвилює, чому, скажімо, розкрадаються фонди соціального страхування, чому величезні суми грошей платників податків сплачують за машини, яхти? Тож у цьому й багато ще в чому лейбористи мають навести лад.