Баски раділи нашій незалежності, наче своїй
Що не повідомлення з Піренейського півострова – то в усьому «кляті баски винні». То вони висадили щось у повітря, то атакували ще там щось, а то й узагалі небоги ледве не поплічники лідерів світового тероризму. Зацікавили вони мене своєю настирливістю та експресією. Тож став я шукати людину, яка знає цих «зайд». І несподівано знайшов.
«Навіщо підігрівати Космос?»
Мій співрозмовник – людина-легенда. І це не просто слова. Адже, погодьтеся, вивчити п’ятдесят мов – не кожен може. А він ще й об’їздив півсвіту і самотужки зібрав експонати для єдиного в світі музею мов, який розташований – у Червоному корпусі Київського Національного університету імені Т.Г. Шевченка. Туди я прийшов на його запрошення. А вперше зустрілися ми з ним у кінотеатрі, на Днях фінського кіно в Україні. Ростислав Мартинюк, член Товариства культури народів фіно-пермської групи, відрекомендував мені Костянтина Тищенка, доктора філологічних наук, професора кафедри Близького Сходу Інституту філології згаданого університету, і мимохідь зауважив, що той навчався колись у Країні Басків. Тож ми домовилися з паном професором зустрітися в Лінгвістичному навчальному музеї.
Як може виглядати музей мов? Якби його збирав увесь університет, а не лишень одна людина, то в ньому було б набагато більше експонатів, ніж нині. Були б і «стріли з Наталя», були б і «бумеранги» з Вікторії... А так, тут переважають речі з особистої колекції пана Тищенка: експоновані на настінних стендах прапорці, газети, мапи, кольорові та чорно-білі фотографії. Утім для етнографа чи філолога тут заховано справжні наукові скарби.
– Так у житті моєму повелося, – розповідає науковець, – що доводиться вивчати ту чи ту мову. Викладаю в університеті, безперервно експериментую, а часто й самі студенти проявляють інтерес до незнаних мені мов. У 1984 році в нас була експериментальна група з 29 студентів, які мали бажання вивчати додаткові мови. До 1990-го випускники знали по 6, а дві дівчини – навіть по дев’ять. Проте жоден не залишився в Україні, роз’їхалися. Навколо кожного з них інститут можна було створити, але їм навіть прописки не дали, бо вони були іногородні. Набирати нову групу відмовився – навіщо підігрівати Космос?..
– Знаю по собі, що вивчені, й навіть дуже непогано освоєні мови з часом забуваються. Як вам вдається «бути в тонусі» аж з стількома?
– Спочатку вчу сам, а вже тоді викладаю. У різні роки знання тієї чи тієї мови різне. Та коли треба, перегляну конспекти, підручники і пригадаю все, що треба, і заговорю.
Як пан Костянтин у Країну Басків мандрував
– А як щодо мови басків? Подібних до неї майже немає. Хіба що, кажуть, абхазька трішки схожа.
– Мова басків особлива. Дуже рідкісна, і з кавказькими її єднає всього шість відсотків спільного словника. Баскійська, або еускаді, як її самі баски називають, найстаріша мова в Європі. Всі інші – романські, германські, навіть кельтські, – то лишень запізнілі приходьки, образно кажучи. Мудрість тисячоліть в її оповідках, приказках, – ось приміром: «У кожній хаті свій зрадник» чи «Маєток втратив, а позов таки виграв», або ж «Як один не схоче – двоє не посваряться».
– Любите приказки?
– У них мудрість народу. Коли баски прийшли в цей кут Західної Європи, мабуть, точно ніхто й не скаже. Не було там ні готів ще, ні кельтів, ні вандалів, навіть колоністів-еллінів із римлянами. І треба ж, щоб і досі вони не мали своєї державності! Злий жарт із ними зіграв король Генріх IV Наваррський, який замість того, аби свого баскійського (наваррського) народу стерегти від негараздів, спокусився французьким троном. А потім і взагалі провів межу між французами та іспанцями по середині рідної землі, навіки розділивши басків на дві половини. Це його фраза – «Париж вартий обідні». Басконія і Наварра для нього, як видно, вартували ще меншого.
– Як і коли ви потрапили до Більбао?
– То був рік нашої незалежності. До того я співпрацював з одним їхнім журналістом, який під час котроїсь зі своїх поїздок до України привіз на кафедру та ще Чорнобильському комітету по баскійському знамену. Із цим прапором навіть казус вийшов. Хтось із того комітету виніс їхнього прапора на наш Хрещатик під час народних демонстрацій 1991 року. А баски, з якими я стрінувся в Сан-Себастьяні, показали знімок у своїй газеті, де майорів той стяг. Вони подумали, що то прапор України – такий самий, як у них.
– То вони, пане професоре, так болісно переживають питання про свою національну ідентичність?
– Дуже болісно. Але для них наша незалежність стала справжнім стимулом для продовження боротьби. Баски раділи українській незалежності наче своїй. Пам’ятаю, коли приїхав, газети в Більбао у вересні того року яскравіли заголовками на кшталт «Найбільша недержавна нація Європи нарешті здобула незалежність!» Уперше я туди потрапив на запрошення Баскійського університету в 1991-му – перед самісіньким ГКЧП. Упевнений був, що в Москві «зарубають» візу. Але здивували – відкрили. Прилетів до Мадрида, там мене зустріли співробітники радянського посольства в Іспанії – колишні мої учні. Переночував у них і на світанку поїхав автобусом на північ. Курси для викладачів і студентів мав у Сан-Себастьяні. Це місто на березі моря, а там восени такі холодні вітри! Мені доводилося ходити від гуртожитку до університету пішки понад годину. Грошей тоді нам не надто виділяли, тож і на трамвай не було. Тому переїхав до Віторії, яка вглиб країни кілометрів на 150. Там оселився в сім’ї професора Рікардо Сьєрбіде (на знімку перший ліворуч). У Віторії навчальні курси мені сподобалися навіть більше, ніж у Сан-Себастьяні. Там же познайомився з іще одним мовником-професором – Енріке Кнером (на знімку третій ліворуч). До Києва я повернувся через чотири місяці, саме 1 грудня 1991-го, і встиг проголосувати за державну незалежність України. А потім їздив ще і ще в Країну Басків, і нині можу впевнено сказати, що вивчив цю унікальну й дуже непросту мову.
Сімон Болівар і Че ҐҐГҐевара – також баски
– Чим особливі баски, пане Костянтине, що за характер у них?
– О! – це вельми непростий люд. Якийсь північний, досить холодний, замкнутий. Зовсім не рівня іншим піренейським, південним, народам. Баски мовчазні, не галасливі. Щоб ви краще уявили, наведу такий приклад: йду пізно ввечері містом, дощ періщить, темно, а між деревами, у цілковитій тиші, хлопчаки буцають м’яча, – ні вигуку, ні слова, ні зойку. На народних святах, зазвичай багато різних змагань, але така ж тиша. На трибунах сидять стримано. Люди не багатослівні, відлюдькуваті. Змагання в них – теж не корида вам. Перерубування товстезних стовбурів, метання 246-кілограмових квадратних брил із грудей на груди, – це треба бачити! Грубі ігри, потужні. Ігри, які єднають цей люд із предками, з природою. Вони знають камінь, вони звідти прийшли в Європу, з кам’яного віку, вони дідусі Старого Світу.
– Як почуваються іноземці на їхніх теренах?
– Потрібно вивчити мову, і тоді ти свій. Якщо не вчиш мову – ти не визнаєш басків. Я вчив мову, я приїздив її вдосконалити, тож мені довіряли. Міжетнічна напруга в Країні Басків така, що, часом здається, ось таки спалахне. Адже серед басків, як і серед нас, чимало таких, які зрадили свою мову, свій народ. До них і ставляться зневажливо. Ціла Наварра нині іспаномовна. На заході – Біскайя з Більбао (Бальбо – мовою басків) значно більшою мірою баскомовна провінція. Переговори з ЕТА ведуться на рівні уряду Країни Басків, і це не приховується. На головному майдані Сан-Себастьяна, на Емпарансі, по колу на будинках вивішено портрети всіх, хто загинув у боротьбі за незалежність краю, і тих, хто нині за ґратами. І ніяка іспанська влада не може їх зняти. І тут таки народні стяги – дуже багато.
– Чому ж французів вони так не трусять, як ось іспанців?
– Річ, мабуть, у кровній помсті. Адже ця ворожнеча триває давно. Відомо навіть, що склад команд усіх трьох каравел Христофора Колумба був майже повністю баскійським. Тому й поневолені в Європі баски першими взялися колонізувати Новий Світ. Іспанський королівський указ ледве не зупинив цю міграцію, заборонивши обіймати керівні посади в колоніях представникам Еускалерії (самоназва баскійської землі). Відтоді, з XVI століття, вони й ворогують.
– Що означають кольори баскійського прапора, і хто з визначних діячів минулого, крім Генріха Наваррського, увійшов у світову історію?
– На червоному тлі їхнього знамена, яке є тлом старовинного наваррського герба, зображено білого хреста, якого по діагоналі перетинає косий зелений хрест. Білий – то півострівна піренейська Басконія, а зелений – континентальна, французька. Перетин їх – єднання. До речі, його офіційно затвердили прапором Країни Басків. Що ж до історичних постатей, то найвідоміша з них – Сімон Болівар, борець за визволення Південної Америки з-під іспанської корони. Кров предків! – інакше не скажеш. Другий, не менш відомий, – Че Ґевара. Цей революціонер також не забував, з якого він роду-племені. Утім у Басконії родові помістя Боліварів і Ґевара поруч. Щодо сучасних відомих людей, то вони, досягнувши чогось, зобов’язані сплачувати мито ЕТА. Приміром, це мусить робити Лізаразю – чемпіон світу з футболу в складі французької збірної. І гроші ці йдуть, хочете вірте, хочете ні, на просвіту, на культуру. Саме так нація бореться з асиміляцією.