Антонівки пахнуть сонцем
Вересень – найщедріший місяць року. Чим лишень він не тішить людей: на городах, у садах, на виноградниках стільки всього дозріло, що як не тули, а в кошик таки не вбереш. А так кортить бодай трохи скуштувати. Тож гайда на ринок!
Осінні прилавки аж вгинаються від соковитих помідорів, яблук, груш, слив, а які звабливі дині та кавуни, золотом виблискують на плечах у молодиць вінки цибулі... Ось би художника сюди. Підходжу до літньої жінки, що притулилася з самісінького краю прилавка із червонобокими яблуками та сливами угорками.
– Прошу по чотири гривні, – ловить одразу на гачок покупців. – Купуйте, їй-богу не пожалкуєте. Сливи солодкі, наче мед, бо ж літо було теплим і сонячним…
– Дорогувато, – пробую торгуватися. – Де ж це бачено, щоб восени яблука та сливи коштували майже півчервінця за кілограм.
Жінка дещо знітилася від моїх слів.
– Ваша правда, – важко зітхнула, – та ви не подумайте, що я тут стою і спекулюю. Ніч не спала, поки довезла ці ящики зі своєї Луки Мелешківської (це на Вінниччині). Не з доброго дива в свої шістдесят з гаком гендлюю, – сльози навернулися на очі.
Марія Федорівна після сьомого класу пішла на заробітки, бо ж у батьків було ще восьмеро таких, як вона. І ланку буряків полола, і 33 роки поспіль корів доїла на колгоспній фермі. А коли на ноги стала, хату збудувала. Сподівалася, що відпочине, коли вийде на пенсію. Та де там: двоє дочок і зятів без роботи і троє онуків підростає. Тож бабі Марії не до відпочинку. Можна було б ті ж яблука оптом продати перекупникам, яких більш, ніж достатньо нині в селах. Але ж вони правлять за них мізерну ціну: 10 копійок за кілограм, а в столиці продають щонайменше по 3 гривні.
– Докотилися ми до краю, – бідкається Марія Федорівна. – Коли це так було, щоб у моїх коморах пилом припадали порожні банки. Нічого Бога гнівити, вродили у нас цьогоріч і вишні, і яблука, але ж цукор такий дорогий, що ті компоти, варення та повидла не вигідно варити. А що вже казати про вас городян. Не дуже то розкуповують кияни нині фрукти: по кілограму-два беруть, щоб поласувати.
Справді, ціни на ринках шалені: баклажани – 2.50-3.50 грн., перець – від 2 до 4 грн., морква і буряк – 2-3 грн, капуста – 2-2.50 грн, помідори, щоправда, подешевшали – 1,5-2 грн за 1 кілограм, а на фермерському ринку їх можна купити навіть по 90 коп. Власне, тут порівняно з іншими столичними ринками, ціни на овочі, фрукти на 1-1,5 гривні нижчі. Тому-то у вихідні сюди не під’їхати – паркують авто на усіх тротуарах вздовж вулиці й несуть до них сітками цибулю та картоплю (по 1 грн. за кілограм), торбинками й відрами всіляку іншу городину. Бо ж саме сезон консервування, заготовок овочів та фруктів. Хто нині не полінується щось покласти у банку чи в бочку, взимку з насолодою згадуватиме і щедре літо, і щедру осінь.
Можливо, хтось прогавив огірки, то має шанс наверстати прогаяне: Катерина Петрівна із Ніжина й нині торгує «фірмовими» ніжинськими (по 4 грн.) – такими, що аж просяться в банку.
– Усе літо поливала рядочки, тож до осені на моєму огороді рясніють огірочки, – ділиться досвідом.
– А самі багато їх насолили чи законсервували? – цікавлюся.
– Маю одну бочечку, для мене вистачить, бо ж троє дітей розлетілися по світу. А ще капусти наквашу, хоча цьогоріч вона не вельми головаста. Та й картопля вродила не так щедро, як торік, і буряки не тішать.
Я була приємно здивована, що на початку осені поряд із виноградом (5-10 грн. за кілограм), яблуками та грушами на прилавках можна побачити малину. Ні, не заморську, а нашу вінницьку. Хоча коштує вона… 25 гривень (!) за кілограм. Але на кожен товар є свій покупець. Скажімо, баштанні велетні наразі теж недешеві – 1.30-1.50 грн. за кілограм. Бувало, в цю пору люди купували по кілька мішків кавунів, динь, нині ажіотажу біля контейнерів не видно. Цінники продавці переписують щодня. Дедалі частіше продають половинки кавуна. Саме на це розраховував п’ятикласник Миколка Поштар із Яготина. Але за умови, що продасть свій товар – антонівські яблука. Він торгував ними біля брами ринку (для малого «підприємця» не знайшлося місця за прилавком), тому-то озирався час від часу, чи не виринають з-за рогу суворі дядьки – стражі порядку.
– Антонівські яблука! Купуйте смачні яблука! – голосно рекламував свій товар хлопчина. – Погляньте, які вони жовті, наче сонце.
Певна річ, я не могла обминути такого продавця, тим паче, що продавав він яблука порівняно недорого – по 2 гривні. Акуратно поклав кожне у торбинку, зважив, ще й на «похід» два дав. І гроші спритно полічив.
– А сам ти любиш яблука? – запитала я.
– Не дуже. Мені більше груші до смаку. А взагалі-то я найбільше люблю вишні й варення з них. Моя бабуся варить таке смачнюще! Цього літа у її погребі, певно, зо двадцять банок його. Мама віддає перевагу огіркам, помідорам, всіляким салатам із них.
Миколка розповідав мені, позираючи вбік прилавка з кавунами. Таких делікатесів, на жаль, немає на його городі, їх привезли аж із таврійського степу. Я потішилася за хлопчика: сьогодні він влаштує собі маленьке солодке свято.