Дороговкази Тимошенко

Дозвольте трохи спогадів. Ні, не про Майдан. Про нього саме зараз говорити чомусь не хочеться. Перед моїми очима – квітнева пора 2001 року. У всій красі буяє природа, а на душі – бентега й сум переплелися: у відставку відправлено уряд Віктора Ющенка. Для простого люду, який тільки почав призвичаюватися до вчасних виплат пенсій та зарплати, було невтямки: «За що така дяка?»

Певен, що це ж запитання з повним правом може поставити чинному Президентові і Юлія Тимошенко. Якщо не забули, у колишнього керманича держави Леоніда Кучми в таких випадках було «класичне» формулювання: «За створення політичного іміджу». Із пані Тимошенко дещо складніше – її політобраз сформовано вже досить давно, і якихось істотних корективів не потребує. На чолі Кабміну Юлія Володимирівна пробула якихось місяців сім – за цей час зроблено було чимало, щоб програмні обіцянки глави держави було втілено в життя. Водночас усім нам довелося зіткнутися з різким подорожчанням м’яса, цукру, пального. Проте це жодним чином не позначилося на рівні довіри населення до уряду загалом і до Тимошенко зокрема. За свідченням соцопитувань, за рейтингом популярності вона стала випереджати навіть Президента.

І ось Юлія Володимирівна опинилася «на вільних хлібах». Передбачити таке ще тиждень тому було вкрай складно. Але сталося те, що сталося. Багатьох цікавить, який путівець обере полум’яна екс-прем’єрка. Зрозуміло, що навряд чи вона сяде зараз за написання мемуарів (хоча, либонь, і є про що сказати). У неї тепер, як і в товариша Саахова, два шляхи. Тільки на відміну від згаданого персонажа – не в загс чи до прокуратури, а в опозицію чи туди, куди запропонує Ющенко. Поки що Віктор Андрійович має надію, що Юлія Володимирівна пристане на пропозицію йти на парламентські вибори в одній шерензі з його партійними соратниками. Пропорції такі: 66 відсотків – квота Президента, решта – Тимошенко. У разі, якщо до формування приєднується Народна партія, то Литвин і Тимошенко отримують по 25 відсотків місць, 50 відсотків – «Народний союз «Наша Україна». Відверто кажучи, мені важко уявити в одному списку колишніх прем’єр-міністра та секретаря РНБО. А те, що пан Порошенко буде у виборчому реєстрі пропрезидентської політсили, сумнівів не викликає.
Тоді що ж, знову в лави опозиції? Та чи чекають її там? Певен, що не всі. Річ у тім, що для деяких політфігур, які декларують опозиційність до нинішньої влади, ще один до того ж потужний гравець на їхньому електоральному полі – не бажаний. Хоча є й винятки. Так, скажімо, лідер Партії регіонів Віктор Янукович, ледь повернувшись із Москви, уже встиг заявити про готовність консолідувати зусилля щодо створення з Тимошенко спільного передвиборного блоку. Загалом, у політиці, а тим паче вітчизняній, усе можливо, та чомусь не надто віриться в такий альянс. Так само, як і в союз із есдеками (об’єднаними).
А ось те, що до формування, очолюваного Тимошенко на парламентських виборах-2006, увіллються такі політичні сили, як Українська народна партія, партія «Реформи і порядок» (вона ж «Наша Україна»), Народний рух України тощо, цілком ймовірно.

Так уже склалося, що виборець в Україні охочіше голосує не за тих, хто репрезентує владу, а за тих, хто її критикує. Позаяк за часів правління Ющенка молочні ріки з киселевими берегами ще не з’явилися та й на вербах калачі чомусь не родять, команді його однодумців, гадаю, важко буде зібрати задекларованих 40-45 відсотків голосів. Утім, життя покаже. Та й виходячи з українських реалій, до виборів ще ой як далеко – усе може статися.