Рецепти радості
Нещодавно мала цікаву розмову з колегами. І сюжет нашої мирної балачки повернув ось таким чином: мовляв, усе чого тільки не навчали нас – і в школі, і в родині!.. Які принципи роботи мартенівської печі, які хімічні реакції відбуваються в атомному ядрі, як видобувати квадратні корені, як садити й копати картоплю, як... Одного ніхто нас не навчав: як радіти життю і як бути щасливими. Смішні начебто речі: хіба можна навчити цих речей? У кожного – своє розуміння радості й щастя, це надто суб’єктивна штука. Втім, гори філософських досліджень таки понаписувано – про розуміння і науку щастя зокрема. Мало того, соціологами та психологами випрацьовані критерії, за якими цю невидиму «матерію» можна облікувати, каталогізувати і порівнювати.
Зрештою, ми знаємо: те, що для однієї людини – радість і приємність, для іншої може означати цілком протилежне. І якщо хтось буде повчати іншого: мовляв, роби так, як я, – і станеш щасливим, то цей рецепт може виявитися зовсім не прийнятним. Християнство, і не тільки, стверджує: без віри у Творця справжнє щастя неможливе.
Одним словом, визрів у мене простий-непростий задум. І полягає він у тому, що через розповіді звичайних людей про їхнє життя хотілось би спробувати з’ясувати: що означає щастя, радість і задоволення для кожного з них? Бо таки правда: тривалий час батькам нашим утовкмачували в голови, ніби щастя – лише у побудові комунізму. Церковники повчали: на землі кожен мусить тільки страждати. А нині на голови наших дітей щомиті падає сотня спокус: із телеекранів, рекламних щитів, різних листівок. Вони агресивно закликають: негайно придбай ту чи ту річ, потанцюй на «крутій» вечірці в нічному дискоклубі – і «кайф» тобі забезпечений. А правда, як відомо, завжди посередині. Можливо, розпочнеться «ланцюгова реакція»: чиїсь розповіді про моменти щастя ненав’язливо наштовхнуть іншого переглянути своє життя, щось змінити, а щось – розпочати «з нуля».
Цікаво: щойно почала думати про свій задум, аж у голові заснували фрагменти розповідей знайомих, випадкових сусідів у поїздках, людей різного віку і професій про їхнє відчуття щастя і радості. Мало того: я почала переглядати і своє життя під іншим кутом.
Отож, нас ніхто спеціально не вчить щастя, та всі ми прагнемо одержувати бодай радість від життя. Такі моменти не можуть тривати довго, та пам’ять про них залишається як внутрішній «маячок».
І ось які два моменти пригадалися мені одразу. Одна жінка, вже пенсійного віку, зізналася: «Лягаючи спати, я думаю: швидше б ранок, бо на мене чекає таке цікаве життя!» І я зрозуміла: це щаслива людина. Інший момент. Знайома, ще молода, показала своє весільне фото у позолоченій рамці й мовила при цьому: «Це – найщасливіший день у моєму житті».
Я змовчала, та подумала: «Яка ж вона нещасна. Знати, що найщасливіший день – уже позаду...»