«Країна мрій» на семи китах
У неділю Президент України відвідав країну, де немає паспортів, віз та податкової інспекції. Щоправда, «Країни мрій» немає й на жодній політичній карті світу – адже це фестиваль, який протягом трьох днів існував на Співочому полі.
Ті, хто потрапляє в Країну мрій з боку Лаври, одразу ж опиняються на алеї майстрів. Зліва в оточенні численних глядачів розташувалися два черкаські ковалі, які дозволяють усім охочим вдарити молотком по розжареному металу.
Чи не найбільша юрба зібралася біля гончара, який навчав поводитися з глиною: «Треба її відчувати, треба її пестити!». Майстер був явно в настрої: «Гончарі – це ті, хто гонить чари». І тут же виголошує програмне: «Вдаримо гончарством по пластиковому посуду».
А ось зачаровує хлопців своїм співом бандуристка в джинсах та вишитій сорочці. Пройти далі виявилося складно, оскільки був великий натовп. «Ющенко з дружиною і малим Тарасом», – пояснюють.
«Було б гарно, якби «Країну мрій» поширити на всю Україну», – діляться думками з Президентом. Скрізь, де з’являвся Віктор Андрійович, панував ажіотаж. Публіка кілька разів спробувала скандувати його прізвище, та, вочевидь, далася взнаки тривала відсутність репетицій.
А основні події відбувалися на семи сценічних майданчиках. На Головній сцені в полудневу спеку виспівував і витанцьовував грузинський ансамбль «Басіані». Глядачі гаряче підтримували грузинів оплесками, а славнозвісну «Суліко» – оваціями. Найбільша несподіванка – виконання українського Гімну. Публіка піднялася і підспівувала співакам із Кавказу.
А під «Гуцулку» у виконанні ансамблю з села Бабин, що на Івано-Франківщині, на Зеленій сцені затято танцювали всі – від старих до малих. Хоча більшість дітей створювала картонні будиночки та розмальовувала 8-метрове полотно на Дитячому майданчику. Найчастіше можна було побачити написи «Країна мрій» та «Я люблю Україну».
Гості свята постійно здійснювали міжмайданчикові міграції: хочеш послухати російський ансамбль «Вольніца» – йди до Лаврської сцени; кортить почути сороміцьких пісень – тоді до Обрядової; бажаєш почути голос Тараса Компаніченка – гайда до Кобзарської; для любителів потанцювати була Танцювальна сцена.
Усі чекали на початок вечірнього концерту на Великій сцені. Особливо глядачі «завелися» від «української відповіді Бобу Марлі» (так назвав лідер «Мандрів» Фома пісню «Несе Галя воду»). Поступово Співоче поле перетворилося на танцювальний майданчик, де вирізнявся юнак у шотландській спідниці з білоруським червоно-білим прапором. А узбецька співачка Севара Назархан, яку продюсує Пітер Гебріел, східними ритмами дещо заколисала публіку. Але як тільки на сцену вийшов ініціатор фестивалю – Олег Скрипка, глядачі одразу пожвавішали. Лідер «ВВ» привітав усіх з «приємним, чарівним і некасовим фестивалем», і почав експериментувати: пісню «Полонина» виконав разом із лірниками Яремою і Тарасом Компаніченком, де ліра вплелася в ритми важкого року. Пісня «Розмова з Махатмою» в індійському стилі (за словами Скрипки) була пародією на індійське, хоча Олег і продемонстрував оригінальні танці. Разом із французьким гуртом «Ред Кардель» він заспівав знамениту «Tombe la neige» («Падає сніг»), а з «Божичами» – хіт «Галю, приходь». Свій виступ ВВ-шник закінчив гімном фестивалю «Країна мрій». Після цього публіка спостерігала за спаленням солом’яної Марени та чудовим феєрверком. Завершився фестиваль піснею Ніни Матвієнко в модерновому оранжуванні. Друга «Країна мрій» закінчилася. Чекаємо третьої!