Хай доля буде щедрою

Ларисі довелося довгенько прожити далеко від рідної України. Батькові порекомендували змінити клімат, і сім’я змушена була переїхати до Узбекистану. Там доньки виросли й вивчилися. Лариса хоча й мріяла з дитинства стати журналістом, але пішла до педагогічного інституту. Після його закінчення здібну випускницю запросили на кафедру педагогіки і психології. Дванадцять років поспіль читала вона лекції студентам Каршинського педінституту. Підготувала кандидатську дисертацію, але захистити її так і не встигла, бо батькова хвороба загострилася й сім’я вирішила повернутися в Україну. Вальтер Олексійович бажав померти й бути похованим на рідній Луганщині.

Так у житті Лариси Гончаренко розпочався новий період. Після смерті батька вона стала єдиним годувальником чималенької родини, бо окрім мами й бабусі мала вже й 10-річного сина. Влаштувалася методистом до Стахановського міськвно, а невдовзі за конкурсом її взяли до міськвиконкому головним спеціалістом організаційного відділу.

Коли рідня покійного чоловіка покликала до Києва, Лариса з сином зважилася на переїзд. І вже на новому місці вирішила таки спробувати здійснити свою давню мрію – пішла працювати в редакцію газети «Київський вісник». Зваживши на добре знання мови, взяли Ларису Вальтерівну літературним редактором. Із вдячністю згадує Л.Гончаренко своїх колег за науку та підтримку.

З листопада 2001 року пані Лариса працює літературним редактором у нашій газеті. Бо хоча й вивчала вона російську філологію, але навіть в Узбекистані ніколи не забувала ні рідної української мови, ні наших національних традицій та звичаїв.

Часто згадує, як син у дитинстві, звертаючись, називав її не інакше, як «Матусю!». Ігор і нині головна надія й турбота пані Лариси. Мати пишається, що він успішно закінчив перший курс Київського національного технічного університету. Навчається хлопець заочно і старанно працює, бо, як і належить, хоче, аби мама відчувала його чоловіче плече.

Щиро вітаючи нашу Ларису Вальтерівну з ювілейним днем народження, бажаємо їй, хай син завжди допомагає й радує, а доля буде до неї щедрою й прихильною і більше ніколи не посилає випробувань, бо вона вже давно витримала життєвий екзамен на міцність та надійність. Хай віднині Господь посилає їй лише щасливі і радісні дні!

ВЕЧІРКІВЦІ