Заманливі півники

Нині пора цвітіння ірисів. Скрізь: у переходах, на підступах до станцій метро, у квіткових магазинах – розкішні, різних відтінків квіти. Іриси – від латинського веселка, райдуга. Їхня вишуканість недарма стала своєрідною емблемою стилю модерн (сецесії).

Та на тлі цієї різноманітності виведених селекціонерами сортів я пригадую інші іриси – скромні болотні півники. Пам’ятаю їх із дитинства. Люблять вологу: ростуть   переважно на болотах, берегах водойм, у западинках на мокрих луках. Усі ті півники, що доводилося бачити «на волі», здебільшого цвіли саме  у важкодоступних місцях. І це особливо вабило. Бо нам, людям, красу  і таємницю здебільшого хочеться  тут-таки привласнити, зробити її частиною себе. Чи не тому малі діти все, що притягує увагу, прагнуть запхнути до рота, увібрати всередину? А півники болотні – ось вони, виклично-жовті на тлі буйної вологої зелені, – ваблять красою, але не так просто даються в руки. І це куди більше запам’ятовується, ніж якби нарвати їх жужмом, поставити в букет, що за день-два зів’яв би...