Глибини Жака-Іва Кусто

Хтось сказав, що життя прожити варто так, аби між датою народження і датою смерті було не тільки тире. Жак-Ів Кусто постарався таки наповнити порожнечу, яку ми називаємо життям. І наповнити не будь-чим. Мабуть, нікого на цілій планеті не залишили байдужим фільми цього французького мандрівника. І чи не всі ми мріяли бодай раз зійти на борт «Каліпсо», а тим паче взяти участь у хоч би одній експедиції команди Кусто… Після його смерті 1997 року з’явилося чимало опублікованих та відзнятих спогадів товаришів і соратників Кусто. І хоча мсьє Жак-Ів у нашій уяві зринає в образі лише світлої постаті, більшість його колег не вельми приязно відгукується про роботу з великим винахідником і експериментатором.

Де й коли народжуються великі?

Ці спогади, ці запізнілі звинувачення не зовсім коректні. Бо пишуть їх ті, хто в команді Кусто не прижився, кого капітан висадив на берег за ту чи ту провину. Проте навіть друзі з тим погоджуються, що Кусто був зовсім не янголятком. Сперечатися з ним узагалі ніхто не міг: сказав – відрізав. Зважаючи на те, чого досяг цей чоловік, задумуєшся: а чи міг він інакше? Тільки уявіть, скільки потрібно сили волі, здоров’я, аби організувати хоч би одну експедицію, навіть десь у Європі. Що ж говорити за тридев’яті моря?!.. Брати у вояжі до Малакського архіпелагу чи на півострів Вальдес неперевірених – нерозумно. Щонайменше… Дисципліна в таких мандрах необхідна, мов компас.

Та іноді Жак-Ів таки перегинав палицю. Гарячу імпульсивну вдачу мореплавця могла остудити тільки дружина Симона. Хлопці ж терпіли, слухалися. І все задля того, щоб залишитися в команді. А звільняв він справді багатьох. Головна риса його характеру – несамовите бажання досягти мети, здійснити те, що замислив. Тому людський чинник майже ніколи не мав особливого значення. Не мав, як розповідають нині ті, хто змушений був за власні кошти повертатися до Франції з Кейптауна чи з мису Горн, жодного значення і тваринний фактор. Приміром, якщо команді вдавалося відловити з дна океану рідкісну істоту, капітана Кусто цікавило тільки – як її вдало відзняти на відеоплівку. А чи скорчиться тварина за хвилю в смертних судомах, його переймало найменше. Нема часу на сантименти. З таким девізом жив Жак-Ів Кусто. Він був яскраво вираженим лідером. Якщо казав: «Їдемо туди!», то ніхто не міг йому заперечити, сказати: «Сидимо тут».

Після ліцею Жак-Ів вступив до Вищої національної військово-морської школи. 1933-го молодий лейтенант Кусто отримав призначення на крейсер «Прімоге» і відправився на Близький Схід. Згодом, захоплений новими відкриттями в техніці, і особливо швидкістю нових машин, він перевівся до морської авіації.

Це захоплення ледве не вартувало йому життя. Наслідки автомобільної аварії були жахливими: зламані ребра, зміщення хребців, пробиті легені, паралізовані руки... Кар’єра лейтенанта військово-морської авіації завершилася. Але залізний характер Кусто переміг, і менш ніж за рік він вийшов з лікарні. Найкращим стимулом для одужання стало кохання до молодої красуні Симони Мелькіор...

Весілля відгуляли нашвидкуруч – молода пара подалася до місця служби Кусто, в Тулон. Тоді ж у Тулоні служив морський офіцер, поет, гуманіст, палкий любитель спорту, закоханий у море мандрівник Філіп Тайє. Увесь свій вільний час він присвячує морю. Займається підводним полюванням у водоймах департаменту Вар, на півдні Франції. Повсюди Тайє супроводжує нерозлучний друг по підводному полюванню Фредерік Дюма (це він згодом стане легендарним Діді).

Філіп Тайє став для Кусто хрещеним батьком вільного занурення. Спорядження в ті часи було дуже простим і обмежувалося парою окулярів Fernez. Жак-Ів Кусто був просто вражений від першого пірнання. Тієї ж секунди перевернулося його життя. І відтоді воно належало підводному світу.

Винахідник акваланга і підводного блюдця

1942-го Кусто організовує власну компанію з виробництва фільмів «Об’єднані акули», на якій пізніше буде випродуковано значну частину відзнятого ним. Першою стрічкою цієї студії називають 18-хвилинний фільм «Вісім метрів під водою», який складався з величезної кількості уривків, відзнятих під водою у власноруч спорудженому водонепроникному боксі. Його автори – нерозлучна трійця: Кусто – Тайє – Діді.

Під час війни Кусто боровся з фашистами у Французькому русі опору, був кулеметником. Десь тоді його осінила думка про майбутній акваланг. Перша конструкція була відверто примітивною. Та Кусто на досягнутому не спинився. Жак-Ів мав таку вдачу, яка спонукала його безперестанку все довкола вдосконалювати. Приміром, дуже незручні в користуванні підводні окуляри Тайє він забракував і придумав інші. Майже такими ж користуються сучасні дайвери. Його нові моделі акваланга все більше вдосконалювалися. В активі Кусто-винахідника є ще й підводні будинки, пірнальне блюдце… Проте це всім давно відомо.

1954-го Кусто вперше відправився в далеку подорож із конкретною метою – відзняти фільм. Поїхав на Червоне море, а звідти дістався Індійського океану. На борту переобладнаного на наукове судно мінного тральщика «Каліпсо» серед інших тоді вперше засвітився молодий кінематографіст Луї Маль. Кусто запросив його, і той не надто впирався – і вони починають документальний серіал, який згодом назвуть легендою світового документального кіно – «Підводну одіссею команди Кусто».

А 1955 року вийшов фільм, який досі вважається найкращою стрічкою про підводне життя –  «Світ тиші». Тріумф фільму був просто приголомшливий: під час прем’єри публіка аплодувала стоячи більш ніж півгодини! Газети, радіо і телебачення одразу ж назвали стрічку творінням року. «Золота пальмова гілка» в Каннах і американський «Оскар» журі віддало Кусто навіть без обговорень. І що за дивина – наступного року наступний фільм Кусто, «Історію червоної риби», нагороджують ще одним призом Каннського фестивалю і ще одним «Оскаром»! Третій головний приз американської кіноакадемії Кусто отримав за «Світ без сонця», відзнятий у рамках проекту «Праконтинент III» – життя в «підводних будинках».

Життя після життя

Під час зйомок другого фільму, 1979 року, загинув молодший син Кусто Філіп. Він брав участь у зйомках на гідролітаку «Каталіна», і під час приводнення ніс машини раптово пішов під воду... Увесь екіпаж уцілів, зник тільки Філіп. Його тіло так і не знайшли. На деякий час Кусто відійшов од справ, замкнувся в собі. Із депресії його витягла дружина. Вона, мовби янгол-охоронець, супроводжувала і підтримувала свого чоловіка до останніх своїх днів. У грудні 1990-го життєрадісна Симона Кусто несподівано померла. Її прах розвіяли над морем біля берегів Монако, де вони жили.

По смерті жінки 80-літній Кусто зовсім закинув роботу. Вороги, найперше заздрісники, мов баклани, накинулися на літнього мореплавця. Кусто звинуватили в приховуванні доходів і несплаті податків (за використання редуктора «Кусто/Ганьян» родина Кусто досі отримує щорічні п’ять відсотків од мільярда французьких франків – віднедавна в євро). У США «Товариство Кусто» взагалі заарештували за ненадані для податкового контролю рахунки та за незаконне вербування нових членів елітного клубу підводників. Деякі підрозділи товариства настільки заплуталися у відносинах із законом, що їхня діяльність закінчилася цілковитою конфіскацією майна.

Коли не стало самого Жака-Іва Кусто, справу внаслідував старший син. Не залишилися без роботи й інші члени його команди. Багатий досвід знадобився не одному з них, і багато хто чимало досяг. Наприклад, днями інформагентства поширили інформацію про те, що на замовлення Бі-бі-сі найдорожчу в історії стрічку про підводний світ зняв колишній оператор Жака-Іва Кусто Дідьє Нуаро.

Цей проект кінокритики і науковці називають найвидовищнішим, найнеймовірнішим фільмом про життя океану. «Блакитна планета» – аж ніяк не документальне кіно, а справжній «муві» про потаємне життя китів та інших істот глибин, на яких донині не полювала жодна камера. У глядачів уперше з’явилася можливість зануритися на чотири з половиною тисячі метрів у глибини океану. У колиску світу, в останній сховок дикої непізнаної природи, яка й нині приховує тисячі загадок. За динамізмом і за гостротою сюжету фільм Нуаро, кажуть ті ж кінокритики, не поступається голівудським екшн.
Дідьє Нуаро запевнив журналістів на прес-конференції в Парижі, що намагався здійснити мрію свого вчителя Жака-Іва Кусто, який його всього навчив і навіть досі продовжує навчати. Особливо там, на глибині.