Рукописи в архівах не горять…
Київські та львівські вчені б’ють на сполох: навесні-влітку 2004 року сталася масштабна крадіжка унікальних документів XVI-XX століть із фондів найдавнішого архіву Європи – Центрального державного історичного архіву України, що в Львові (ЦДІАЛ), де налічується понад 1 млн. 200 тис. одиниць зберігання XII-XX століть. Викраденими раритетами торгують на чорних ринках не тільки України, а й зарубіжжя. Вчені заявляють про глобальну гуманітарну катастрофу і відсутність поступу в розслідуванні найбільшого в новітній історії нашої країни викрадення історико-культурної спадщини.
Незаперечний факт: історію України можна здебільшого пізнати на основі архівних документів. Та коли виривають саме серце – першоджерела, – народ стає безликим, без минулого і майбутнього.
– Ми досі не дізналися про весь обсяг втрат архіву та про громадянську позицію дирекції ДЦІАЛ, – заявили під час зустрічі з журналістами доктор історичних наук, директор Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.Грушевського НАН України, голова історико-філософської секції Наукового товариства імені Т.Шевченка в Львові Ярослав Дашкевич, академік Академії мистецтв, голова Національної комісії з питань переміщення культурних цінностей через державний кордон України Олександр Федорук, кандидати наук – завідувач відділу Інституту ім.М.Грушевського Ігор Гирич та голова історичної комісії НТШ Ігор Скочиляс.
– Відомо, – каже Ярослав Дашкевич, – що серед викраденого – унікальні документи XVI-XVII століть. Це переважно привілеї польських королів із фонду «Греко-католицька митрополича консисторія». Зникло 66 королівських грамот на пергаменті. Другий блок викраденого – автографи – листи, статті, інші матеріали з фондів видатних діячів української історії, науки, релігії, культури. Це листи й статті першого Президента України Михайла Грушевського, митрополита Андрея Шептицького, письменника Пантелеймона Куліша, вченого – Михайла Драгоманова… Все це майже відкрито продають…
«Обчистили» й джерела до історії Визвольних змагань в Україні 1917-1921 років. Зникли документи єврейської релігійної громади у Львові. Викрадено справи щодо єврейського населення Галичини. Зникли сотні знімків першої половини XX століття. Безцінні наукові втрати!
– Та постає ще одна тема: вартість украденого, – акцентує пан Дашкевич. – Відомо: в Києві виявлено 1000 аркушів із фондів Грушевського та Шептицького, за них вимагали 200 тисяч євро. А це – невелика частина від викраденого. Варто тільки уявити – за яку суму можна продати 66 королівських грамот на пергаменті!
Про крадіжку заговорили в липні минулого року, коли викрадені матеріали (листування Грушевського) стали об’єктом політичного піару під час передвиборної кампанії в Україні – як «меценатський дарунок» народові від Віктора Януковича, котрий передав «знайдене» до Національного історичного музею України, а звідти ці матеріали знову повернулися в архів до Львова.
– Януковича просто підставили певні сили, – зауважує Ярослав Дашкевич. – «Дивна» позиція дирекції архіву на чолі з Діаною Пельц, яка ще у вересні минулого року публічно заявляла, ніби нічого не вкрали! Дивним видається і той факт, що 21 грудня минулого року, після таких крадіжок, пані Пельц указом тодішнього президента Леоніда Кучми присвоюють звання заслуженого працівника культури України за «вагомий особистий внесок у розвиток архівної справи, плідну діяльність на ниві збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини».
Львівські вчені заявляють, що й досі невідомі результати перевірки фондів, які проводили в ЦДІАЛ (уже коли повіяло вітром грядуших змін у державі!) у зв’язку з виявленими втратами документів протягом останніх місяців.
Вчені заявили, що збереження документів у ЦДІАЛ з року в рік погіршується . З іншого боку – непокоїть практика доступності (унікальних оригіналів!) для відвідувачів архіву. Ще – невпорядкованість низки фондів і відсутність належної науково-інформаційної бази даних про ці збірки. Такий хаос – благая нива для викрадачів.
Порушено кримінальну справу, якою займається Львівське міське відділення МВС. Але вчені занепокоєні її затягуванням і тим, що про втрати в ЦДІАЛ не повідомлено Інтерпол, а це – щілина для продавців та перекупників у зарубіжжі. Щілина для липких рук, як почули ми від пана Дашкевича, і те, що сховища в ЦДІАЛ не пломбували. «І ми змушені були ставити печатки, щоб хоч якось уберегти архіви». Щілина – і в проблемі кадрів, безкарності тих, хто допускає таке розкрадання.
Оприлюднено факт: 2004 року документи з ЦДІАЛ у вигляді кольорових цифрових копій під час спроби продажу було конфісковано Ґданською окружною прокуратурою (Польща). За фактом придбання цих документів власником нумізматичної контори в м.Ґданську порушено кримінальну справу. Тож, Наукове товариство імені Т.Шевченка та Інститут імені М.Грушевського, б’ючи на сполох, організували у Львові громадські слухання. «Документальні втрати у ЦДІАЛ останніх років: причини гуманітарної катастрофи та суспільний вимір проблеми». Закликали розробити механізми, щоб зупинити безпрецедентні втрати, налагодити роботу в ЦДІАЛ, де і фінансові, і кадрові проблеми, і недосконалість охоронної системи.
У відкритому листі, адресованому віце-прем’єр-міністру з гуманітарних питань Миколі Томенку, міністрові внутрішніх справ Юрію Луценку та голові СБУ Олександру Турчинову, близько ста вчених та діячів культури звернулися з проханням узяти під особистий контроль розслідування факту розкрадання фондів ЦДІАЛ та інших архівів України.
Ситуацію, що склалася в ЦДІАЛ, прокоментував і голова Національної комісії з питань переміщення культурних цінностей через державний кордон України Олександр Федорук:
– Виявлені в Львові факти, на жаль, не поодинокі. Маємо інформацію про розкрадання історико-культурних цінностей і в музеях України, коли оригінальні твори підмінюють високоякісними копіями. А який стан збереження бібліотечних фондів? Усе це – проблеми загальнонаціонального масштабу.
Нещодавно видано Розпорядження Президента України Віктора Ющенка «Про невідкладні заходи щодо збереження національних архівних цінностей України». Нагальна потреба в ситуації, що склалася за роки донедавна непатріотичної державної влади, – створити Національну раду зі збереження історико-культурної спадщини при Президентові України, яка б дбала про збереження всіх видів цінностей – у музеях, архівах, бібліотеках. Це був би надійний заслін від липких рук та безбатченків.