Говорить і показує Янукович
«Не прийнято вживати ненормативну лексику, нецензурні висловлювання, грубі слова або їх замінники. Особам, які не здатні висловлювати свої думки інакше, рекомендується утриматися від участі в онлайн-конференції», – таким привітанням зустрічав інтернет-сайт Віктора Януковича тих, хто хотів поспілкуватися з ним в електронному режимі.
На сторінці, де можна було поставити запитання лідерові Партії регіонів (ПР), його портрет «розповідав», що інтернет-прес-конференції допомагають йому краще пізнати друзів і опонентів. «Чекаю гострих і відвертих запитань. Сподіваюсь, усім нам буде цікаво», – усміхався електронний Янукович. Невідомо, як Вікторові Федоровичу, але багатьом відвідувачам справді було цікаво – в яку чорну діру провалювалися їхні запитання? Напевне, треба було надіслати їх за кілька днів до початку конференції – щоб вони пройшли комплексний «медогляд», перш ніж потрапити перед ясні очі «лідера опозиції», як устиг охрестити Януковича рідний сайт.
Якщо переглянути кілька сотень запитань, яких «медкомісія» допустила на інтернет-сторінку, вимальовується така картина наших буднів. У Львові школярів виганяють на мітинги проти опозиції, а вони потайки мріють вступити до молодіжної організації Партії регіонів. Проте Януковичу зараз не до партбудівництва: нова влада переслідує його за те, що він підвищив нагороди олімпійцям. А народові тим часом упала полуда з очей і він зрозумів: Ющенкові пора оголошувати імпічмент. Щирі українці попри репресії бережуть синьо-білі шалики як «символ нескореності Людини» і вірять, що «чорні сили не здолають високої Месіанської місії» Януковича. Дівчатка викидають портрети Алена Делона, Леонардо ді Капріо і Че Гевари, щоб звільнити місце для «лідера опозиції». Хлопці мріють, що незабаром для них виготовлять майки з написом «Я пишаюся, що я донецький». Поки на митниці беруть по «5 штук доларів» за фуру з контрабандою, народ не може оговтатися від брехні Ющенка щодо свого отруєння і «окупації Україною Іраку». «Неоєжови» і «Необерії» насаджують «псевдодемократію Бжезінського-Буша». Навіть ті, хто мав намір емігрувати до Росії, поки терплять усе це, щоб тільки привести до влади Партію регіонів. І вона неодмінно набере конституційну більшість у парламенті, оскільки справжнє обличчя донецької еліти не має нічого спільного з тією «потолоччю», яка чи не з легкої руки Леоніда Кучми дискредитувала «регіоналів» під час президентських виборів. Українці мріють про надання російській мові статусу другої державної і про Конституційну реформу варіанту 4180. А ще вони сподівалися, що «Сто днів нової влади» стануть національним святом із масовими гуляннями, але й тут їх обдурили.
Було б несправедливо сказати, що в переліку запитань містилися тільки хвалебні оди. Траплялись і закиди щодо низької активності ПР, фальсифікацій на президентських виборах. Пенсіонерка звинуватила Віктора Федоровича в тому, що її онука-співробітниця центрального апарату ПР уже два місяці не бачить і без того низької платні. Кілька відвідувачів сайту висловлювали припущення, що більшість запитань і відповідей конференції складено прес-службою Януковича. Але такі репліки належали жителям Чикаго або містилися в невеликих кількостях переважно наприкінці переліку.
Попри те, що на початку конференції Янукович висловлював бажання пізнати своїх опонентів, спілкуватися йому з ними, певне, було нецікаво. Тому він заспокоював «своїх»: мовляв, із владою ми справді прокололись, але тільки допоможіть нам потрапити до парламенту – їстимемо м’ясо на сніданок, обід і вечерю, ледве не запиваючи його бензином, а чинні деспоти від влади самі приходитимуть до прокуратури під тиском громадського осуду, бо ніхто їх не чіпатиме.
У своїх відповідях Віктор Янукович демонстрував відмінне знання української та російської мов. Мабуть, якби запитання ставилось японською чи грузинською, лідер ПР теж не сів би в калюжу. Хоч колишній «регіонал» Валерій Коновалюк звинувачував керівництво партії в застійності, журналісти помічають істотні зміни. Щоб рік-два тому почути думку «великого дона», треба було подолати кілька металошукачів, витрушувань вмісту сумочки чи в крайньому разі фейс-контролів. На все життя запам’ятається удар під ребра від охоронця екс-прем’єра за намагання просунутися ближче і щось почути, коли посадовець говорив без мікрофона. То навіщо наражатися на критику, якщо можна сісти біля монітора, поставити поряд люстерко і мирно констатувати: «Хороший, красивий, розумний…»