Мові – АвтоЗАСЬ!
Не судилося мені забути погляд того чоловіка. Неприязнь і водночас безсилля та зацькованість в очах. Ми стояли біля прилавку магазину «Подарунки» на тодішній вулиці Карла Маркса. І весь інцидент полягав у тому, що він звернувся до продавщиці українською мовою. Я подивився на нього, а він, відчувши мій погляд (в ньому, звісно, не було нічого негативного – навпаки!), чомусь розцінив його як глузливий і презирливий. Таке-от непорозуміння. Мені було настільки неприємно, що я готовий був кинутись услід немолодому вже чоловікові і запевнити у своїй солідарності з ним. Та щось зупинило мене. Можливо, час – середина 70-х років…
Нині – травень 2005-го. На обличчях організаторів прес-конференції в УНІАНі – громадянина України Володимира Богайчука, психолога Володимира Куєвди і журналіста Юрія Луканова немає й тіні тієї зацькованості чи розгубленості. Натомість – тверде переконання у своїй правоті і усвідомлення важливості принципів, які вони відстоюють.
2003 року Володимир Богайчук подав до Києво-Святошинського суду Київської області позов на керівництво АвтоЗАЗу. Придбавши «Таврію», громадянин України зажадав (бо має за Конституцією на це право) експлуатаційну інструкцію до автомобіля українською мовою. Завод недвозначно дав зрозуміти «дивакові», що українська мова не придатна для технічних текстів (нічого дивного: у 90-ті роки Ілля Ноябрьов цілком серйозно стверджував, що українська мова не здатна адекватно передавати іскрометний сленг сатириків – що вже казати про всіляку там термінологію!). Володимир Богайчук не погодився з позицією запорізьких автомобілебудівників. Тим більш, як з’ясувалося, україномовні інструкції існують до таких іномарок, як «Шевроле», «Ланос» тощо.
Маніпулюючи статтями нині чинного Закону про мови в Українській РСР, києвосвятошинські судді рішенням від 26 квітня 2005 року відмовили позивачеві. При цьому вони не зважили не тільки на низку конкретних порушених статтей Закону, зокрема 36-ту, а й відверто зігнорували 9-місячну ґрунтовну наукову працю експертів із Інституту психології імені Г.Костюка АПН України, які на підставі складних формул визначали розмір завданої позивачеві моральної шкоди. Це 252700 гривень. «Людське життя ми оцінюємо у 5000, а тут що?» – чи то обурились, чи то здивувалися служителі закону з Київщини. Іронічно посміхаючись, вони запевнили, що каменя на камені не залишать від 26-сторінкових висновків експертів. Однак, як розповів працівник інституту Володимир Куєвда, «спростування» закінчилося для суддів конфузом. Обґрунтованою у висновках виявилась кожна копійка! До речі, Інститут імені Г.Костюка здійснював психологічні експертизи з наслідків катастрофи у Скнилові та інциденту з ракетою у Броварах. Окремо Володимир Куєвда зупинився на тексті рішення Києво-Святошинського суду. По кілька серйозних граматичних помилок у кожному рядку – чи не забагато навіть для тих, хто відверто вважає: «Нормальному человеку украинский технический язык не понятен»?
Володимир Богайчук від спілкування із АвтоЗАЗом і Києво-Святошинським судом дістав відчутну психологічну травму. Він, активний учасник Помаранчевої революції, як і за Кучми, відчуває себе в Україні чужинцем. Тим не менш, ні відчаю, ні безвиході в його наступних діях немає. Днями до Київського обласного апеляційного суду буде подано скаргу і є надія, що перемога в цій справі буде все-таки не за українофобами і порушниками Конституції України. І річ, звичайно, не в сумі, яку визначили психологи. Хоча, з другого боку, тільки гривнею, мабуть, і треба вчити оцих «нормальних людей».