Розвідниця-радистка
На початку липня 1941 року 17-річній Олі Лисянській, вихованиці дитячого будинку при Шамраївському цукровому заводі Сквирського району Київської області, вперше пощастило. Того дня, коли радянські війська залишили Київ, працівники заводу, вихователі й вихованці дитячого будинку теж залишили обжиті місця. Випереджали фашистів, що наступали, приблизно на добу. Йшли без сну та відпочинку, без зупинок, а за спинами гриміли кровопролитні бої. Страшним був той відхід, підлітки стільки бачили горя і сліз, що в грудні, коли нарешті зупинилися в містечку Ертиль неподалік Воронежа, хотіли тільки одного – на фронт, бити фашистів. Як і всі, Ольга також прагнула цього.
Із цих евакуйованих українських хлопчиків та дівчаток у Воронежі в березні 1942 року добирали партизан-розвідників. Серед дванадцяти комсомольців була і Ольга. Потрапила до школи молодшого начскладу і спеціалістів окремої мотострілецької бригади особливого призначення. Вчилася воювати.
А на фронтах точилися жорстокі бої. Захопивши Україну, фашисти прямували до Москви. У червні ворог завдав Воронежу потужного бомбового удару, загинули майже всі Ольжині друзі. Але вона та ще п`ятеро дівчат змогли вирватися з пекла, пішки дійти до Борисоглібська. Звідти їх направили до Москви.
У столиці українській дівчині найбільше запам`яталося велике бомбосховище та патруль біля центрального телеграфу, який відправив її на гауптвахту за те, що Оля не віддала честь. На екскурсії часу не було. У Москві дівчина потрапила до школи радистів, де все було набагато серйозніше, ніж у Воронежі – тут готували розвідників для роботи в тилу ворога, на окупованій фашистами Україні. Навчали підривній справі, спеціальним дисциплінам, шифру.
У січні 1943 року Олю переправили до окупованого фашистами Харкова, який шість разів переходив од німців до радянських військ і навпаки. Дівчина поселилася на конспіративній квартирі. А завдання таке: познайомитися в міській комендатурі з офіцером на ім`я Курт, зблизитися з ним, випитувати потрібну інформацію та передавати її до Москви. Позивним радистка обрала рядок своєї улюбленої української пісні.
Оля Лисянська лише почала працювати, як ситуація на фронті змінила початкові плани командування. Розвідниця, щоправда, встигла влаштуватися на роботу в комендатуру і познайомитися з Куртом. У вересні 1943 року радянські війська звільнили Харків назавжди. Доля уберегла Олю і від близького знайомства з Куртом, і від можливого викриття. Так їй пощастило ще раз.
У воєнній біографії жінки – і рейд у складі оперативної групи з Києва до Львова, про який у її партизанському квитку написано: «була учасником партизанського руху і підпільних організацій в Україні». 1944-го радистка Ольга стрибала з парашутом у розташування партизанського загону імені Железняка в Словаччині, із бійцями якого, втрачаючи товаришів, але зберігаючи рацію, втікала від переслідувань есесівців через перевали в Доновалах.
Після війни Ольга Лисянська-Коваленко, ветеран партизанського руху в Україні й учасниця Словацького національного повстання, оселилася в Москві. Працювала на фізичному факультеті Московського державного університету. Нагороджена численними орденами та медалями. Але щиро впевнена, що під час війни нічого особливого зробити не встигла.