Наш, вечірківець!
Якось так уже традиційно складається у «Вечірці», що ювілеям газети передують круглі дати народження її головних редакторів. Не став винятком і нинішній – у січні 2006-го «Вечірньому Києву» виповниться 100 літ, а 24 квітня цього року переступив 50-й поріг свого життя Олександр Балабко, головний редактор газети.
Прихід нового керманича до «Вечірки» 2001 року припав чи не на найтяжчий для колективу і видання час за всю його історію. Тому попервах головного редактора Олександра Балабка у нашій редакції бачили зрідка. Він більше оббивав пороги різноманітних контор, носячи від однієї до другої довідку за довідкою, – реєстрував нове підприємство. Районні чиновники щораз висували нові й нові вимоги, аж поки одного разу в зовні спокійного й незворушного чоловіка урвався терпець і він уже ладен був відмовитися від високої посади й повернутися до газети «Столиця». Аж тоді нарешті вищі владні чиновники гримнули на нижчих, і ті миттю узаконили КмП, і почалося формування штату нової «Вечірки». 16 жовтня 2001 року на нашу вулицю нарешті прийшло перше свято – аванс! Останнього дня жовтня світ побачив і перший номер «Вечірнього Києва», оновленого.
Газета вже виходила регулярно. Новим і старим вечірківцям регулярно платили зарплату й гонорари, але колектив все ще придивлявся до нового головного редактора. Потеплішало аж наступної весни, коли, відзначивши день народження редактора відділу спорту Валерія Валерка, ми за давньою традицією вузьким колом вирішили продовжити святкування на дачі в Миколи Цивірка.
Несподівано для всіх до гурту зголосився приєднатися й головний редактор. Відмовити було незручно, але їхали ми, зрозуміло, вже без особливого ентузіазму. Випили по чарці-другій, поговорили про се про те і затягли пісню – не дуже дружно й злагоджено. Аж поки Олександр Васильович не заспівав «Ой, у полі за байраком». Ми спочатку здивовано змовкли, а потім почали приєднуватися, бо слова в цій пісні нескладні і аж просяться одне за одним. Закінчували вже дружно. З тієї дачної гулянки Балабко став вечірківцем, а пісня «Ой, у полі за байраком» – редакційним хітом.
І хоч за час, що минув відтоді, траплялося всякого, бо газетні будні – з ранковими літучками й п’ятничними планірками, постійною нестачею матеріалів уранці й надлишком їх надвечір, творчістю й заробітчанством, помилками й знахідками, успіхами й невдачами, – не завжди минають спокійно, але навіть коли наш головний редактор гнівається, ми на нього не ображаємося, бо знаємо, що серце в нього добре.
Дай тільки, Боже, аби воно в нього не боліло і щиро й вірно служило ще з півстоліття. Аби він встиг не лише відродити колишню славу київської «Вечірки», а й помандрувати по Австралії, Північній і Південній Америці і навіть Антарктиді.
ВЕЧІРКІВЦІ