Люди у двері, нелюди – у вікно
Невеличке село гуло, ніби розтривожений вулик. Хто і навіщо позбавив життя літніх беззахисних жінок, які не мали ні ворогів, ані заощаджень, не міг відповісти ніхто. Старенька зі своєю донькою, яка два роки тому вийшла на пенсію, жили тихо-мирно, ходили до церкви, ні з ким не сварилися. Невеличкий город та декілька курей – ото і все їхнє господарство.
– Марія Миколаївна останнім часом з дому майже не виходила, хворіла дуже, – плачучи, пригадує сусідка убитих тітка Ліда. – Усі хатні клопоти лягли на Марусю. Втім, вони обидві Маріями звалися, уточнює моя співрозмовниця. Так захотів чоловік Миколаївни, коли донька в них народилася. Був у них ще й хлопчик Славко – втопився семирічним. Що там і як вийшло, невідомо, тільки знайшли його бідолашного через дві доби… Коли чоловік Миколаївни помер, Маруся закінчувала школу й спочатку нібито збиралася їхати на навчання до Києва, але, певно, матір було шкода: та занедужала після смерті чоловіка. І дівчинка лишилася поруч з нею. Так увесь час і жили удвох. Доки існував колгосп, Маруся на фермі працювала. Шанували її, бо роботящою була, порядною дуже. Ні, із заміжжям не склалося, свого часу всі хлопці виїхали – хто до столиці, хто ще далі. Подейкували, щоправда, нібито навідувався до Марусі якийсь чолов’яга, одначе, коли з’ясувалося, що він одружений, вона його швиденько випровадила. А більше й не прибивався ніхто.
Жили ми по-сусідськи дружно, завжди допомагали одна одній: у селі так від діда-прадіда заведено, – тітка хитає головою. – А у тих Дорошенків син непутящий, – тітка киває у протилежний бік вулиці. – До роботи ледачий, а попити-поїсти за чужий кошт охочий. У їхньому домі завжди пиячили, то хіба можна було гарну дитину виростити? Уперше потрапив за ґрати у 18-річному віці, на станції з другом когось побили та пограбували. Його тодішній напарник Петро за розум узявся, одружився, тепер десь на заробітках… А Дорошенка, схоже, могила виправить. Недарма ж кажуть: яке насіння, таке й лушпиння. Вадим повернувся із в’язниці восени минулого року, гуляли з такої радості тижнів зо два. Якби не сусіди, хата точно згоріла б. Гуляк уже непритомних на вулицю витягли. Думаєте, вони порозумнішали?
А Маруся жаліла тих гультіпак, підгодовувала. Мовляв, Бог велить допомагати нещасним. «Та хіба ж Дорошенки нещасні?» – бувало кажу їй. Вона не слухала. Вадим та його батько Віктор інколи до сусідів навідувалися. Та якось – певно, з п’яної голови – вирішили, що в жінок незліченні багатства… – жінка замовкає, зітхнувши: далі, либонь, самі знаєте.
Двадцять третього лютого, яке виявилося останнім днем у житті двох жінок, Дорошенки святкували чоловіче свято, хоча жоден в армії не служив, але нагодою погуляти, звичайно ж, скористалися. Напередодні їм пощастило заробити якісь грошенята – копали в якогось дядька колодязь. Він розрахувався грошима, які рідко хто з Дорошенків останнім часом тримав у руках. Старий Дорошенко з дружиною гуляли недовго, втомилися й скоро пішли спати, а ось молодому Вадимові хотілося спілкування. Будь з ким. Аби лише випити ще чарку-другу… Коли ж виявив, що всі пляшки порожні, обурився, розштовхав батька, а той, відмахнувшись, порадив піти до сусідки Марії. За словами старого, «минулого разу вона не повністю розрахувалася за якусь роботу». Під час слідства сусідського «боргу» пригадати так і не зміг.
З матеріалів кримінальної справи. Свідчення Вадима Дорошенка: «Жінки вже спали, коли я постукав до них у двері. Молодша Марія нагримала на мене і наказала забиратися геть. Такої зухвалості я не чекав, тому вдерся у вікно. Аби не кричала, збив її з ніг, ударив кілька разів, а вона все продовжувала кричати. Як у моїй руці опинився ніж, не пам’ятаю. Можливо, приніс його з собою. Вдарив її кілька разів. Не тому, що мав до Марії якісь претензії. Вона завжди була доброю до мене. Убив, аби не репетувала. Стару помітив, коли почав нишпорити по шухлядах. І вона почала кричати, лаяти. І я знову не втримався…»
Гроші Вадим таки знайшов – 200 гривень. Під час слідчих дій показав, як убивав одну, а потім другу жінку.
Гулянка на гроші убитих продовжилася. Аж поки до Дорошенків не завітали правоохоронці. Заарештували одразу обох чоловіків. Пізніше старого від-пустили. На підписку про невиїзд.
…Двох Марій ховали всім селом. Плакали й не розуміли, за що Господь їх так жорстоко покарав рукою підлого вбивці.