14 квiтня 2005 року, четвер №67 (17478) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ ПОДРОБИЦІ МЕДМІСТЕЧКО ЖИТТЯ-БУТТЯ ГІСТЬ "ЯСК" КУЛЬТУРА ДОБРИВЕЧІР

 ЖИТТЯ-БУТТЯ
14.04.2005

Треба бути смішними для всіх


Ксюша й Ляля–клоунеси

Який цирк без потішного, кумедного клоуна? Зазвичай, ця роль належить чоловікам, хоча в історії естрадно-циркового мистецтва були і винятки. Старше покоління, либонь, пам’ятає веселе дівчисько Іриску, яка вела телепередачу «АБВГДЕЙКА» й успішно виступала на арені московського цирку. В українській клоунаді поки що немає таких зірок, одначе ця професія подобається жінкам: наразі в Державному коледжі естрадно-циркового мистецтва на відділенні клоунади навчається четверо дівчат. А в театрі «Візаві» впродовж кількох років працюють клоунеси Ксюша та Ляля – Оксана Чабан і Тетяна Казмерчук.

Весели, й коли тобі сумно

Від ненависті до любові, чи навпаки – один крок. І той, хто наважився його зробити, інколи не може навіть пояснити, чому так сталося. Щось схоже пережила і Оксана Чабан.

– У дитинстві я просилася в цирк, – згадує пані Оксана. – Звичайно, водили мене на вистави, де смішили клоуни, дивували дресировані звірі під куполом літали повітряні акробати. Але особливого захоплення не було.

– І як же так сталося, що ви вийшли на сцену в ролі клоунеси Ксюші?

– Завдяки його величності випадку. Мій знайомий, режисер театру «Візаві», щось розгледів у мені і запропонував спробувати себе у такій несподіваній ролі. І я вже три роки потішаю публіку.

Кожен клоун має свій сценічний образ. Ксюша – це така собі манірна панночка, потішна балерина, яка понад усе любить музику, танці, веселу публіку. Певна річ, публіка стає веселою саме завдяки їй. Варто Ксюші вийти в зал, як на обличчях глядачів з’являються усмішки, і що більше вона спілкується з ними, то нестримніше вони регочуть, інколи навіть до сліз. Але трапляються з-поміж них «холодні айсберги», похмурість та серйозність яких дуже важко розтопити. А коли вони здаються все-таки і посміхаються – то набільша нагорода для клоуна.

Ксюші найбільше подобається працювати з дорослою публікою, особливо з її чоловіками. Статні, серйозні мужі досить легко піддаються її манірним чарам – залюбки підіграють. Складніше знайти підхід до дітей. О, то дуже прискіпливий глядач, який  понад усе цінує щирість! Особливо тепло ставляться до клоунес діти-інваліди – не шкодують своїх долоньок і якщо сміються, то від душі.

Вам, либонь, цікаво знати, де ж навчалися Ксюша і Ляля цій професії. Так, обидві мають театральну освіту, але такий фах, як клоунада, не вивчають на режисерському відділенні Національного університету культури та мистецтв. Оксана за дипломом – режисер масових естрадних свят, Тетяна – театральний. А вивів їх на сцену театру «Візаві» його режисер Сергій Поляков. Він же вигадав і  сценічний образ. Якщо Ксюша – витончена, надто жіночна, то Ляля – повна протилежність: незграбне дівчисько, що сміється коли треба і не треба.

– Мені дуже подобається Ляля, – розповідає Тетяна. – Бо вона схожа на мене.

– То, виходить, що ви граєте саму себе?

– Певною мірою так. Але зважте на те, що не завжди хочеться веселитися. Як усі люди, знаю, що таке смуток, інколи зовсім не до сміху, та цього глядачеві не поясниш, бо він заплатив гроші й чекає від мене свята – радісного, прикольного. Видавити із себе радість так складно. Та якщо віднайшов ниточку до серця глядача, вгадав його настрій, то грати навіть дещо пришелепкувату Лялю простіше.

І, хоч як дивно, саме таку її любить глядач. Чому? Бо в ній є щось таке, чого немає у випещених лялечок, а саме: щирість, простота, дивовижна безпосередність. Діти від того заливаються сміхом. Та й дорослі їй симпатизують.

Усі проблеми – за кулісами

Найчастіше клоунес можна побачити в ресторані, на презентаціях, на ювілеях фірм, днях народження олігархів. Їх запрошують, аби по-справжньому насолоджуватися святом. Певна річ, свята без сміху, дотепного гумору, всіляких приколів не буває. До кожної події вони готуються заздалегідь: пишуть сценарій, самі шиють одяг, роблять відповідний макіяж. Одначе, досить часто заготовлений сценарій – то лише канва, решта – імпровізація залежно від обставин. Але і тут важливо не передати куті меду, бо трапляються глядачі, які не завжди розуміють гумор. Такі можуть і образити, і нагрубити.
– Без курйозів не обходиться, – зауважує Ксюша. – Я дуже запам’ятала свій перший виступ у Пущі-Водиці…

Це було влітку, коли ртутний стовпчик у затінку зашкалював. Звісно, грим плавиться. Ксюша відпрацювала свій номер і заховалася за кулісами, аби охолонути. І поки промокала серветкою обличчя, кумедного поролонового носика натягнула на лоб. А тут знову час вибігати їй на сцену. Діти розгубленими очима дивилися на веселунку Ксюшу, а вона ніяк не могла второпати, що з ними діється. Аж поки хтось із першого ряду не крикнув: «Де твій ніс?»

Як стверджує Тетяна, амплуа комедійного актора – дуже складна річ. Сміятися зі сцени щиро, без фальші може лише талановитий актор. Тож доводиться залишати всі свої проблеми, негаразди за кулісами. Вони навчилися підтримувати, підбадьорювати одна одну, розповідають веселі анекдоти. Та найкращий бальзам для радості – сміх у глядацькому залі.

Хочеться відпочити від свята

У цих жінок, згодьтеся, нелегка професія. Адже творити щодня свято – це так непросто. Тим паче, що в кожної є дім, сім’я, в Оксани – 12-річна донька Влада. У той час, коли всі ми відпочиваємо, вони працюють. Інколи створюють святкову атмосферу 2-3 рази на день.

– Повертаєшся додому і тобі не до сміху, – веде далі Ксюша. – Але ж ми живі люди і нам теж хочеться свята, але для себе. Час від часу збираємося разом, щоб відпочити, поспілкуватися.

Недавно вирішили усім колективом відзначити день народження «Візаві» в ресторані. Їхньої серйозності вистачило на 10 хвилин. Потім почалися жарти, приколи – і під кінець вечірки розважали весь ресторан.

Наразі клоунеси – на гастролях: 1 квітня вони дали концерт у рідному місті Оксани Чабан – Первомайську, що на Миколаївщині. Напередодні Ксюша хвилювалася, наче перед відповідальним іспитом. Ще б пак, адже складатиме його перед прискіпливими глядачами – рідними, друзями, знайомими, сусідами, які досі ніколи не бачили її у такій кумедній ролі.

– Матусю, у тебе все буде гаразд! – втішала її донька. – Адже ти у нас така талановита актриса.

Вона завжди прислухається до думки доньки, чоловіка. Сприймає критику так само, як похвалу. Вік клоунес – недовгий, хочеться встигнути втілити в життя все задумане. Нині Оксана виходить на сцену не лише у ролі Ксюші, а й африканської пташки Кікі Кікієвни. Тут у неї інша хореографія, інша пластика, інші жарти. Цей образ теж дуже подобається глядачам.

Узагалі, у нас скільки буденних проблем, що розучилися посміхатися. Спілкуючись із цими милими жінками, я ловила себе на думці: сміхотерапія нікому не завадить. І що її буде більше, то легше нам житиметься. Чому американці завжди посміхаються? У них теж достатньо проблем. А ми хіба гірші? То ж будемо сміятися на здоров’я!

Валентина Январівна Брязгунова




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.