Час тут плине повільніше

Один із моїх улюблених київських архітекторів ХІІІ сторіччя – Іван  Григорович-Барський (1713-1785). Він – брат відомого історика архітектури і письменника Василя Григоровича-Барського (1701-1747), який 24 роки подорожував по країнах південної Європи та Близького Сходу і залишив докладний опис мандрів із малюнками (перевиданий у наш час видавництвом Соломії Павличко «Основи»).

Обидва брати – з київських міщан, вищу освіту здобули в Київській академії. Зберігся будинок, де мешкали Григоровичі-Барські – на вулиці Стрілецькій, 15. Нині там Посольство Королівства Норвегії. Отже, згадаймо про Івана Григоровича-Барського, витвори якого досі залишаються архітектурними домінантами столиці України. Він був міським архітектором. Побудував водогін на Подолі, і знаменитий відреставрований павільйон-фонтан «Самсон» (1748-49) – його робота. А ще ж створив у Києві кілька храмів, справжніх перлин українського бароко: Покровська церква (1766), церква Миколи Набережного (1772-1785). Також за його проектами збудовано магістратську хлібну крамницю (1756), бурсу (1760-1765), гостиний двір (1778), житлові корпуси Катерининського (Грецького) монастиря.

Не всі зведені в Києві Іваном Григоровичем-Барським споруди збереглися. Ще він побудував келії в Межигірському монастирі (1766), дзвіницю та церкву в Красногірському Золотоніському монастирі (1760-1770). Архітектор працював також над спорудженням собору та дзвіниці в Козельці (1752-1765), Трьохсвятительської церкви в Лемешах (1760-1761) на Чернігівщині.

Споруди Івана Григоровича-Барського вирізняються мальовничою пластикою і витонченим ліпним декором, який, утім, досить стриманий. Покровська церква на однойменній вулиці київського Подолу – один з найхарактерніших творів архітектора. Історики українського бароко стверджують, що пожежа Подолу 1811 року та пізніші перебудови змінили первісний вигляд цієї церкви. Як на мене, прикрим дисонансом до цього шедевру є дзвіниця, побудована в другій половині ХVІІІ і перебудована в ХІХ столітті. Стилістично вона цілковито інша, як, до речі, і дзвіниця церкви Миколи Набережного, збудована ревнителями «істинно православної віри» в псевдоросійському стилі.

Новобудови-перебудови наступають навіть на історичне ядро Києва. Маємо особливо берегти архітектурні шедеври нашого міста. Окрім того, що це – свідчення злетів нашої культури, варто пам’ятати, що біля них навіть час плине зовсім по-іншому – повільніше і мудріше.