Той пам’ятний парад

Моєму батькові, на той час червоноармійцю, довелося брати участь в історичному військовому параді 7 листопада 1941 року на Красній площі в Москві. Ось що він розповідав мені.

…Йшли тяжкі, виснажливі бої на підступах до столиці колишнього Союзу. І ніхто – ні командири, ні навіть Верховне головнокомандування не могли відповісти, чи відбудеться цей парад. Річ у тім, що будь-якої хвилини могла початися евакуація кремлівського керівництва. Одначе парад був вкрай необхідним як із політичних мотивів, так і для моральної підтримки. Отже, тренування зі стройової підготовки про всяк випадок проводилися.

Напередодні стало відомо, що ворога під Москвою все ж зупинено і евакуації «верхів» не передбачається. Щодо параду – мовчання. Бійці підрозділів дивізії
ім. Ф.Дзержинського слухали по радіо трансляцію урочистого засідання, яке відбувалося у вестибюлі станції метро «Маяковська». І тут надійшла команда «голитися, чистити одяг і взуття, підшивати свіжі комірці». А вранці вантажівками вивезли парадний розрахунок з’єднання на Красну площу.

День був похмурий, пролітав сніжок, тому нальотів ворожої авіації не чекали. Рівно о 10.00 на трибуні мавзолею з’явилося керівництво країни на чолі зі Сталіним. Диригент зведеного оркестру московського гарнізону, автор відомого маршу «Прощання слов’янки» Василь Агапкін змахнув руками. За цим пішли батальйони піхоти, потім бойова техніка.

Звичайно, цей парад мало чим був схожий на ті, що відбуваються нині – бійці були зодягнені в кожухи, взуті у валянки. Але рівняння в строю тримали. З бруківки майдану війська прямували на бойові позиції, де в одній із найвизначніших битв Великої Вітчизняної вирішувалася доля столиці, а разом із нею і доля держави.