Топонімічна «містика»
«Сер! Совєти повідомили про загибель «Челенджера» раніше, ніж вона відбулася» – «Хм… Дай мені мапу СРСР. Що там у них на «Ч»?»
Цей невеселий анекдот у числі багатьох інших передавали із уст в уста у дні й місяці після аварії на ЧАЕС. А потім стало відомо, що катастрофи, пов’язані з атомною енергетикою або випробуваннями зброї масового ураження, старанно приховувані хрущовсько-брежнєвською пропагандою, ставалися свого часу під Челябінськом, Читою… Пригадали добре відому і багато в чому загадкову пожежу в Чикаго, невдовзі світ дізнався про масове облисіння дітей у Чернівцях… Звичайно, на земній кулі існує й чимало інших населених пунктів, назви яких починаються на «Ч», і все ж, наведений перелік змушує замислитись.
Кожний з нас, а надто той, хто часто і багато їздить по світу, має, мабуть, що розповісти про цікаві збіги й закономірності щодо топоніміки. Автор цих рядків до завзятих мандрівників не належить, та час від часу доля таки змушує пакувати похідну валізу і діставати з шухляди закордонний паспорт. І от дивина: хоч куди б я їхав на більш-менш тривалий термін (від кількох днів – до місяців і навіть років), завжди, за незначним винятком, пунктом мого призначення було велике місто або обласний центр на «К». Так, 1967 року це був Кіров у Росії, куди ми їздили всією сім’єю на зимові канікули. 1972 року розпочалася моя служба в армії – із танкової учебки в Горі мене відразу ж перевели до Кутаїсі (Грузія), де я «відтарабанив» усі два роки. Улітку 1978-го у складі студентського загону будував корівники, лазні й фінські будиночки і, хоч і не в самому Кустанаї (Казахстан), та в однойменній області. Працюючи в Укрінформі, бував у кількаденних відрядженнях по Україні, та тільки в Кіровограді – двічі. 1988 рік – знову Кіров (Росія), не перейменований, до речі, на Вятку через виняткову благозвучність радянської назви. Гостював тут із дітьми близько двох тижнів. 1996 року – перший серйозний виїзд за кордон і відразу дуже далеко – до Кіото (Японія). 2001 рік – приємне відрядження до Кракова (Польща). Звичайно, під час цих поїздок я зупинявся і в Москві (Росія), і в Хіросімі та Токіо (Японія), і в Закопаному (Польща), та основними пунктами призначення були все-таки міста на «К».
А от ще кілька історико-географічних цікавинок. Незадовго до чорнобильської катастрофи я, кореспондент Укрінформу, перебував у Володимирі-Волинському. За три кілометри від нього є село Зимне, де виявлено один із трьох прадавніх центрів східних слов’ян VII ст. Два інші – Київ і Пастирське городище під Чигирином. Лише Києву судилося стати невдовзі ценром Руси-України. Але ж цікаво, що столицями різних Україн – королівської (Галіція і Лодимирія) і козацької – були в різні періоди і досить тривалий час і Володимир-Волинський, і Чигирин. То може, ці три точки в різних кутках України чимось особливі?
І нарешті, під час туристичного туру Угорщиною 2001 року виявив, що на північ від Будапешта є сільце Юрюм. У перекладі з угорської ця назва означає «полин», «чорнобиль». Є тут неподалік і містечко Вішеград, що нагадує наш Вишгород. Що це, випадковість? Чи така собі топонімічна містика?