У сімох няньок…
Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т.Шевченка і Національна спілка письменників України стурбовані черговою спробою нав’язати суспільству сумнівну структуру, яка нібито стає на захист українського слова. Про це вони сказали у спільній заяві.
Мова йде про нову громадську організацію «Конгрес захисту української мови». Статус її – міжнародний, форма публічного заявлення – маніфест, який було надруковано в кількох газетах.
Безперечно: українську мову, доведену кучмівським режимом до занепаду вже в незалежній Україні, захищати потрібно. Держава сприяла подальшому зросійщенню країни, а мовне питання розігрувала, як політичну карту.
За таких обставин стан української мови, її збереження і розвиток стали головною справою української патріотичної громадськості – Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка, головним статутним обов’язком якого якраз і є захист та утвердження нашої мови. Спільно із «Просвітою» активно обстоювала рідну мову Національна спілка письменників України, долучалися інші громадські організації та політичні партії, інтелігенція.
І ось – нова організація, що її Мін’юст незбагненним чином зареєстрував до того, як відповідні збори відбулися в областях. Виникає запитання: чому ані «Просвіта», ані НСПУ, як і будь-хто з названих вище осіб або інших, відомих в Україні авторитетів у питаннях обстоювання нашої мови, до її створення не були залучені – ні в столиці, ні в областях? Чому вже розрекламований конгрес з’являється на світ Божий не за колишнього режиму, що так назбиткувався з нашої мови, а саме нині, коли небо над Україною та її мовою почало світліти? І, зрештою, чому ініціаторами конгресу стали особи, дії яких навряд чи спрямовує альтруїстична, самовіддана ідея?
Ініціатива, на жаль, позбавлена тривкої моральної основи, розрахунок і на «перехоплення» коштів, хай і невеликих, що їх виділяє влада для підтримки української мови, і на пожертви української діаспори, дехто з представників якої, не виключено, буде навіть розчулений із появи такого конгресу.
«Просвіта» і Спілка журналістів, не претендуючи на монополію у питанні захисту української мови, воліють застерегти українську громадськість: у тих випадках, коли вже до тих структур, що існують (та ще й з такими великими традиціями, як «Просвіта»), «вклинюється» якась нова, конче потрібно ставити запитання: як, задля чого це робиться і чиє це політичне замовлення? Досить згадати: колись з одного Руху стало три; з Українського козацтва – постало 12 – 16 організацій; лише недавно було відбито спробу розколу НСПУ; на наших очах множиться кількість партій, які беруть у свою назву «народна»… У цьому проглядається кучмівська тенденція «розділяй і владарюй».
Що ж до української мови, то свята справа її захисту не може пов’язуватися ані з амбіційністю, ні, тим більше, з вирахуваним наперед практицизмом.