П’ятсот бойових польотів
Пам’ятаю холодний день на початку 1977-го. У гості до воїнів батальйону зв’язку Західного прикордонного округу (це в Солом’янському районі Києва, на вулиці Народній) приїхали учасники Великої Вітчизняної війни. Серед них – Герої Радянського Союзу: колишній санінструктор Марія Щербаченко (вона і нині жива) та фронтова льотчиця Надія Федутенко. Я, спеціальний кореспондент окружної газети, Марію Захарівну знав і раніше, а от з Надією Никифорівною зустрічався вперше. Невисока, зосереджена жінка з ледь сивіючим волоссям. Очі – дві стиглі вишні. Виразні і водночас теплі. Надія Никифорівна обома руками міцно тисне мою, і я уявляю, як упевнено ці руки трималися за штурвал літаків – транспортних і бомбардувальників.
…Коли розпочалася війна, Надійка, що ледь відзначила двадцятип’ятиріччя, вже понад п’ять років працювала пілотом цивільного повітряного флоту СРСР. Перевозила пасажирів і вантажі. З перших днів великої битви – вона у складі Київської особової аерофлотівської групи на Південно-Західному фронті, де літала на Р-5. Доставляла боєприпаси, продовольство і медикаменти у війська, вивозила тяжкопоранених. І все це на транспортному літаку, без прикриття. Кілька разів її важку машину атакували швидкісні «мессери». Але щоразу їй вдавалося завдяки неабиякій майстерності й витримці гідно виходити із ситуації і врешті-решт виконувати завдання.
Одного разу треба було доставити пляшки із запалювальною сумішшю на передову. Аеродром посадки біля залізничної станції Ротмистрівка. Спокійно долетіла і впевнено посадила літак. Але на смузі її ніхто не зустрічав. Надійка стрибнула на землю. І побачила, що до літака біжать озброєні люди. «Фашисти!»– майнула думка. Дівчина кинулася до машини і встигла злетіти. Услід засвистіли кулі. Після повернення Федутенко на свій аеродром техніки виявили на її літаку 47 пробоїн.
Уже в полку Марини Раскової, де Надію Федутенко призначили командиром ескадрильї, льотчиця відмінно оволоділа технікою пілотування та бомбардування з пікіруванням на суто чоловічому літаку Пе-2.
Згадує штурман екскадрильї Г.Ольховська-Кострикіна, яка літала разом із Надією Федутенко у складі екіпажу:
«26 травня 1943 року ми отримали завдання розбомбити артилерійські й мінометні позиції ворога поблизу станиці Київської, що на Кубані. Нас німці зустріли безперервним вогнем зенітної артилерії. Але, незважаючи на це, ми вперто просувалися вперед. І раптом наш літак різко трусонуло. Він опустив ніс і почав входити у піке. Але Надя швидко повернула його на задану висоту. Я поглянула на неї і побачила, що по її обличчю тече кров. «Поранили в голову», – зрозуміла я. До цілі залишалося кілька секунд. Надя мовила у переговорний пристрій: «Протримаюсь! Цілься ретельніше». І бомби скинули, побачили спалахи на землі. Замовкла ворожа батарея. Незважаючи на біль, Федутенко витримала бойовий курс. Впевнено посадила літак, і доповіла про виконання завдання. І лише після цього Надію відвезли до шпиталю. А через кілька днів вона повернулася до частини».
Під командуванням Надії Федутенко льотчиці її ескадрильї здійснили 500 бойових вильотів на бомбардувальниках Пе-2. Їх знає небо над Волгою і Кубанню, небо Білорусі, Прибалтики, Східної Пруссії. Але пам’ятаймо і те, що починала героїня свій бойовий шлях у небі над Дніпром. А після війни жила в нашому місті.