…Тому вона наша
З Ярославом Сільвестровичем Бариком розмова про «Вечірку» була довгою й цікавою.
– «Прописалася» вечірня газета в нашому домі півстоліття тому, – пригадує глава родини, родоначальник дружби з нашою газетою. – 1954 року ми одружилися з моєю Ніною Лазарівною і, так би мовити, для потреб новоствореної сім’ї передплатили найвідомішу тоді міську газету. Відтоді не пропустили жодної передплати.
– У ті роки існував ліміт на найпопулярніші видання. На роботі можна було отримати право на передплату або як заохочення за трудові успіхи, або за жеребом – а це вже як пощастить, – пристає до розмови Ніна Лазарівна. – Нам у цьому якраз завжди щастило. Ми, молоді спеціалісти, тоді надзвичайно цікавилися всім: історією, економікою країни, її культурним життям. Хотіли знати все, і «Вечірній Київ» майже задовольняв наші потреби. Ми навіть створювали певні тематичні добірки із газетних публікацій. Кожен вирізав найцікавіші й найпотрібніші йому матеріали. Ярослав Сільвестрович цікавився всілякими технічними досягненнями, адже згодом став головним інженером в УкрНДІ «Проектсталь». Він дуже радів, читаючи матеріали про відкриття пішохідного мосту через Дніпро, розрахунки конструкцій якого належать саме йому, чи про встановлення металевих освітлювальних опор на Центральному стадіоні та стадіоні «Динамо», тобто про втілення розробок його інституту.
Під час нашої розмови Ярослав Сільвестрович обережно перекладав численні вирізки. Одна з них привернула нашу увагу. Вона з газети десятирічної давності.
– Цей допис надзвичайно дорогий для нас, – взялася пояснювати донька Ольга. – Було це 13 січня 1994 року, саме в день народження тата. В газеті було вміщено характеристику людей, які народилися цього дня. Ми дізналися, що народжені 13 січня неодмінно досягнуть успіху завдяки своїй вдачі. Таке пророцтво дуже сподобалося татові. Він навіть придбав кілька примірників газети й подарував друзям.
– Отже, газета вам справді «будувати й жити» допомагала?
– Допомагала, – погодився Ярослав Сільвестрович. – Одного разу мені навіть невеличкий гонорар виплатили за коротенький допис. Я кілька разів писав до газети про необхідність трамвайного маршруту № 27. На жаль, прохання моє й багатьох жителів Дарниці почуте не було – маршруту цього, як і багатьох інших, які з’єднували лівий і правий береги Дніпра, давно нема.
– Зате я можу похвалитися успіхами нашого товариства захисту екології на Лівобережжі, – з гордістю сказала Ольга, біолог. – Тут нам допомогла саме «Вечірка». А було так. Неподалік нашого будинку, саме в центрі Ленінградської площі, розгорнули будівництво автозаправної станції. Всі тутешні жителі добре знають, яке й без того «чисте» тут повітря. От ми й вирішили перешкодити подальшому забрудненню довкілля. Навряд чи домоглися б цього, якби не увага до нас і допомога вашої газети. Разом ми перемогли.
– А я дякую «Вечірці», – усміхаючись, додала Ніна Лазарівна, – за те, що два роки тому газета відзначила невеличким призом мою перемогу в конкурсі від пивоварів «Оболоні». Нам, пенсіонерам, іноді хочеться переконатися, «чи є ще порох у порохівницях». Свої знання я перевірила й дуже радію з успіху. Сподіваюся, що ми ще позмагаємося за звання «розумників і розумниць».