Історія гріха
Ще років зо два тому на подвір’ї сім’ї Гордійко лунав безтурботний дитячий сміх, хазяйновита господиня – 23-річна Олена – встигала й за малюками доглянути, й обід на заздрість сусідкам приготувати. Хоч би як втомлювалася за день, свого чоловіка Віталія з роботи завжди зустрічала причепуреною, привітною. Сусіди кажуть, що сім’я тоді видавалась щасливою, а може, так і було насправді, хто знає? Ні Віталій, постійно зайнятий на роботі, ні його дружина посиденьок не влаштовували, на гостини до інших не ходили, не особливо приймали сторонніх і в себе вдома.
Але біда сталася, коли до літньої сусідки тітки Ганни завітав у коротку відпустку її племінник, морячок Андрій. Звідтоді сімейне життя для Олени перетворилося на непотрібний тягар, а для її рідних на справжнісіньке пекло.
– В Олени ніби розум потьмарився від тієї любові, – каже сусідка тітка Тетяна. – Та й Андрій, – жінка хитає головою у бік оселі Ганни, – теж добрий – розбив сім’ю і накивав п’ятами. Коли здогадалися, що вони стали коханцями? – перепитує співрозмовниця. – На нашому кутку, як у селі – всі все про кожного знають. А тут така подія! Говорили різне, Віталія було шкода, це точно. А він, як це буває в анекдотах, про дружининого коханця дізнався останнім. Для чоловіка це стало справжнім потрясінням – почав пити. І діточок, у них їх двоє, кинули напризволяще. Не люблю в чужі горщики зазирати, – ніби виправдовується жінка, – але все чи майже все, що в них відбувалося, я знала. Не знаю, правда то чи ні, але подвір’я їхнє прокляте. Тому й сторгувалися вони з сином колишнього господаря майже задарма. Старий Опанас перед смертю посварився з молодшим сином, не пробачив йому щось і заповіт Славкові, старшому, лишив. А молодший прокляв і брата, і батькове подвір’я. Може той прокльон для Гордійків так і обернувся, – зітхає тітка. – Заздрили їхній сім’ї. Вони ж раніше вже й дітей мали, а намилуватися одне одним все не могли. Аж поки Андрій не з’явився. Тепер заздрісники, певне, заспокояться, бо те, що сталося, й лютому ворогу не побажаєш.
До Славутича молодята приїхали із Закарпатської області, тут жили дядько і тітка Віталія. Вони й порадили купити чималенький будинок покійного Опанаса. Приваблива зовні, зсередини оселя виявилася непридатною для життя, адже останнім часом покійний жив один і майже не слідкував за своїм помешканням. Втім Олена, яка зросла в багатодітній сім’ї, і скільки себе пам’ятала доглядала за молодшими братами-сестрами та поралася поруч із матір’ю, рук не склала і за два тижні оселя засяяла чистотою. Тут, у Славутичі, народилися їхні діточки. Спочатку Орест, а за рік на світ з’явився і Богдан. На п’ятому році подружнього життя Олена закохалася, а Віталій, не витримавши удару долі, запив гірку. Втім, кажуть, він оговтався швидко, однак поновити колишні стосунки з дружиною йому не вдалося. В Олени на той час з’явилися сумнівні подружки-приятелі, все частіше вона не ночувала вдома, а коли чоловік закликав врешті-решт з’ясувати стосунки, взагалі втікала на кілька днів.
Вже під час слідства молода жінка скаже слідчому, що з появою морячка почуття до Віталія докорінно змінилися. І Олена зненавиділа його усією душею, настільки, що не могла дивитися навіть на власних дітей. Адже вони були так схожі на свого батька.
Віталій тримався довго, а тоді зібрав дітлахів і подався до тітки з дядьком, вирішивши, що, можливо, хоча б цим відчайдушним кроком спонукає жінку взятися за розум. Тільки знову нічого не вийшло. Олена швидко спродала господарство і зітхнула вільніше.
Десь за місяць на одній з вечірок, у приятельки, Олена познайомилася з молодим привабливим Валерієм А., 23-річним парубком без шкідливих звичок, власним житлом, а головне – з твердим наміром створити сім’ю. Щоправда, позитивний, як їй здавалося, Валерій одразу заявив, що найближчим часом заводити дітей не планує і, на відміну від свого попередника, хотів би, щоб і вона, себто Олена, пішла працювати.
Через якийсь час Валерій запросив свою наречену в кафе. Напередодні замовив місця, купив обручку, аби подарувати майбутній дружині. Вже по дорозі до розважального закладу зайшли до тієї самої подружки Оксани, у домі якої, власне, й познайомилися. Випили, раптом Олені стало зле. Вона зблідла, а намагаючись підвестися з місця і знепритомніла.
Звістка медиків, яких викликав переляканий Валерій, шокувала усіх присутніх – Олена була вагітною, про що, звичайно, навіть не здогадувалася…
Валерій одразу ж відхрестився і від неї, і від спільного майбутнього. Олена панікувала недовго. Оговтавшись після візиту медиків, одразу ж подзвонила колишньому чоловікові, а коли й Віталій відмовився визнати своє майбутнє батьківство, Олена зрозуміла, що віднині свої власні проблеми доведеться вирішувати самотужки.
Із матеріалів кримінальної справи. Свідчення Олени Гордійко. «На прийомі в лікаря я дізналася, що переривати вагітність уже запізно, вирішила народжувати. Була певна, що це дитина Валерія, але гадала, що Віталій мені допоможе. Проте він відмовився, отож я й вирішила, хай буде те, що буде…»
Народилося двоє. Дівчинка і хлопчик. Опісля породілля розпитувала літню Ганну: чи не було чогось подібного у роду Андрія? Та лише знизувала плечима й співчувала непутящій жінці.
Через два місяці почалися відвідини подружок, а відповідно й те життя, до якого Олена дуже швидко звикла після розлучення з Віталієм.
На святкування дня закоханих жінку запросили у гості. П’ятимісячних дітей не було з ким залишити, тому вона взяла їх із собою. Аби малята не заважали розважатися дорослим, знайшла для них місце на брудному матраці в одній з кімнат.
Вечірка видалася на славу. Хтось із гостей вирушив додому, хтось залишився ночувати. Тих, що залишилися, виявилося, мабуть, багато, і господарка згадала про матрац. Коли ж підняли сплячих дітей, один із гостей обурився, що йому пропонують спати на вологому місці. Тоді Олена вхопила дівчинку, жбурнула її на підлогу і почала гамселити по голові. Від галасу прокинувся і хлопчик, мати почала його душити, приказуючи, що навчить цих байстрюків, як треба себе поводити.
Подружці таки вдалося заспокоїти розгнівану жінку й провести її додому.
Зі свідчень Олени Гордійко. «Коли вже опинилася вдома, зрозуміла, що мене грубо виштовхали з гостей. Не знаю, що тоді на мене найшло, але я вирішила повиховувати дітей…»
«Виховання» тривало майже дві години. Олена по черзі била дітей об бильце ліжка, стьобала солдатським ременем. Першою затихла Яринка, а ось Ярослав ніяк не хотів «піддаватися» виховательці. Олена втомилася, і тоді згадала, що десь у шафі є декілька піґулок димедролу. Спочатку залила розчин непритомній дівчинці, а рештою напоїла Ярослава. За кілька хвилин діти затихли, і тут у двері постукали. Прийшла сусідка поздоровити з Днем святого Валентина. Криваві плями по усій кімнаті не на жарт налякали відвідувачку і, хильнувши чарчину, сусідка кинулася додому, аби звідти подзвонити куди слід.
Свято закоханих, яке Олена вирішила продовжити наодинці, обірвали правоохоронці, які з’явилися в оселі невдовзі після дзвінка до міліції. Вони й викликали швидку допомогу.
П’ятимісячний Ярослав виявився фізично слабкішим за сестру, він помер по дорозі до лікарні. А можливо у залишках напою, яким пригостила «матуся», було більше отрути. За життя Яринки лікарі борються й досі.
Олену арештували, але почувається, як написала вона у листі до Віталія, «...вже непогано. Тільки годують тут не смачно, – скаржиться, – і замерзаю я вночі. Отже, знайди якісь теплі речі, принеси…» Ні про дітей, ані про свій дикунський вчинок ані слова. Ніби взагалі не існує їх у житті.
Слідство триває, але вже сьогодні дітоубивці «прогнозують» від 8 до 12 років позбавлення волі у колонії суворого режиму.
Колись привітний дім на вулиці Луначарського, 86, спустів. І усім, хто знав його мешканців, здається давним-давно це було – радісний дитячий сміх, закохане подружжя, невідомо, куди подівся і пес з кумедним прізвиськом Бакс. І тепер, дивлячись у бік колишньої садиби Гордійків, сусіди хрестяться й благають Бога упокоїти душу безвинно убієнного немовляти.