Анатолій МУХОВИКОВ: «Київ без околиць» на прикладі однієї околиці
Заступник голови Київської міськдержадміністрації, начальник Головного управління земельних ресурсів Анатолій Муховиков безпосередньо причетний до виконання затвердженої київською міською владою програми «Київ без околиць». Цими проблемами опікується очолюване ним відомство, тож пан Анатолій знає, що очікує будь-який мікрорайон старої забудови в столиці. Оскільки редакція «Вечірнього Києва» розташована неподалік Виноградаря і Вітряних Гір, то, зрозуміло, найчастіше телефонують, приходять і пишуть нам листи мешканці саме цих мікрорайонів. Тож питання, які їх хвилюють, ми й вирішили переадресувати одному з керівників міста панові Муховикову.
– Анатолію Миколайовичу, судячи із редакційної пошти, у мікрорайоні Вітряні Гори накопичилося чимало проблем. Чому так сталося?
– Відверто кажучи, ситуація там справді складна. Якщо згадати назву загальноміської програми «Київ без околиць», то маємо справжнісіньку околицю. Цим мікрорайоном вже давно потрібно було зайнятися всерйоз. Специфіка його така: великий приватний сектор, чимала кількість «хрущовок», на яких боляче дивитися, і багатоповерхове житло 70-80-х років. Щодо інфраструктури, то, передусім, впадає в око дуже поганий стан комунікаційних мереж. Терміново треба займатися капітальним ремонтом дахів, підвалів, герметизацією стиків у панельних будинках, міняти вхідні двері, облаштовувати нові поштові скриньки, зміцнити службу охорони будинків. У дворах практично немає оснащених дитячих і спортивних майданчиків. Лавки, асфальтові доріжки потребують негайного ремонту, сміття вивозять нерегулярно.
– Столичною владою вже давно заплановано реконструкцію «хрущовок». На що надіятися жителям цього мікрорайону?
– Так, ця проблема існує вже не перший рік. Були спроби приступити до реконструкції «хрущовок», пропонувалися різні варіанти, але жоден із них не знайшов підтримки в міської влади, бо не мав системного характеру. Нині готується нова, експериментальна програма, що передбачає знесення п’ятиповерхівок і зведення на їхньому місці нових багатоповерхових споруд. Для цього спочатку здадуть в експлуатацію стартовий будинок, куди переселятимуть мешканців «хрущовок», розташованих поряд. Це принциповий момент: люди, які живуть у цьому районі, тут і залишаться. Вони нічого не втрачають. Нині проблема «хрущовок» активно обговорюється й буде доведена до відома Президента України. Адже вона загальнодержавна. У Києві ж більш як тисяча таких будинків.
– У зверненнях до редакції жителі цих мікрорайонів неодноразово скаржилися на незадовільну роботу транспорту, особливо у години «пік». Скажіть, будь ласка, на якому етапі будівництво лінії метро на Виноградар?
– Конкретні кроки в цьому напрямі вже зроблено: відкрито станцію «Сирець», тривають проектні роботи з будівництва депо метрополітену біля заводу «Квазар» (це колишній «Кристал»). Бачив проектну схему майбутнього метро на Виноградарі, тож обов’язково ознайомлю з нею киян. Метро на Виноградарі, зрозуміло, спричинить зрушення в соціально-побутовій сфері району. Адже, скажімо, чому там і на Вітряних Горах не з’являються сучасні супермаркети та інші великі соціально-культурні об’єкти? Тому що власники, перш ніж відкрити ту чи іншу філію, зважають і на те, чи розвинута транспортна інфраструктура. Наразі до Виноградаря, зрозуміло, за покупками з інших районів Києва ніхто не їздить. Отже, коло споживачів у районі обмежено місцевими мешканцями.
– Тут, мабуть, варто згадати й про те, що на цій околиці бракує спортивних клубів та секцій для молоді. Хоча про підготовку призовників до служби в армії маємо також дбати.
– Цілком з вами згоден. Соціально-побутову сферу в районі маємо розвивати. А щодо загартування молоді, то воно справді дуже важливе. У минулі часи допризовну роботу з молоддю було налагоджено. Армія загартовує хлопців, а головне – виховує дисциплінованих захисників Вітчизни. Вважаю, що справжній чоловік має пройти цей шлях. Сам я служив уже після закінчення інституту. Наша військова частина обслуговувала штаб Ленінградського військового округу у справі космічного, телефонного та телеграфного зв’язків.
– Непомітно ми перейшли до іншої теми, що також актуальна, адже незабаром – 23 лютого, День захисника Вітчизни. Розкажіть, як вам служилося?
– Хоч я й мав певний досвід роботи на виробництві, але всі «радощі» служби таки довелося пройти. Якщо хтось вважає, що служба – це щось надто складне, то він помиляється. Головне, щоб було бажання служити.
– Можливо, пригадаєте щось цікаве із вашого армійського життя?
– Пам’ятаю, що була зима, випало багато снігу, як оце в нас цього року. Трапилося так, що я і два моїх товариші не почули команди «підйом». Довелося брати лопати в руки і чистити бігову доріжку стадіону від снігу. Ото була робота! Відтоді ми завжди прокидалися вчасно.
– Чи важко було знайти своє місце в житті після служби в армії?
– Не важко, тому що мене радо зустрів колектив. Незабаром я став заступником начальника цеху. Тож одразу почав із завзяттям працювати.
– Нині батьки роблять усе, щоб відкупити сина від армії. Як до цього ставитеся?
– Вони припускаються великої помилки. Ось я маю трьох онуків, і дуже хотів би, аби вони також служили в армії. Це ж дуже почесно. Служба загартує їх і духовно, і фізично.
– Дякую за цікаву розмову.