Хулігани з «великої павутини»
З переможною ходою комп’ютеризації у багатьох розвинутих країнах давно вже з’явився такий різновид електронного розбишацтва, як хакерство. З ними борються представники різних спецслужб, але поки що безрезультатно. В Україні про хакерів узагалі не згадують, неначе у нас їх немає. А їх вистачає. Хакери відомі тільки у вузьких колах спеців, комп’ютерні генії можуть співпрацювати роками, жодного разу не бачивши один одного.
Кореспондентові «Вечірки» в одному з українських чатів вдалося поспілкуватися з колишнім хакером із загрозливим прізвиськом Кібор Демон. Зрозуміло, що такі люди не дуже охочі давати інтерв’ю і взагалі спілкуватися з журналістами, тож ця «розмова» стала можливою тільки тоді, коли до Кібер Демона додалося означення «колишній».
За словами Кібер Демона, більшість українських хакерів – це старшокласники, яким немає куди застосувати свої здібності. Хакерський азарт з’являється в підлітковому віці й до тридцяти п’яти років згасає. Хакером можна назвати і підлітка, який нівечить web-сторінки, і тридцятирічного чоловіка, який дезорганізує роботу серверів. Для більшості цей хуліганський період ніяк не позначається на майбутньому. Дехто у подальшому стає системним адміністратором, програмістом, спеціалістом з безпеки електронних мереж тощо.
Автор цих рядків, поблукавши Інтернетом, знайшов безліч сторінок з докладними вказівками, як зламати web-сторінку, забратися в чужий комп’ютер. Навіщо вчити людей такого, інструктувати щодо шкідливих справ? Адже у більшості хакерів нема нагальної потреби, усвідомлюваної необхідності попсувати щось. Хакерство «знічев’я» – все одно що псування ліфтів, дитмайданчиків й інше дрібне хуліганство. Але є хулігани з «великої павутини», чиє бешкетування за допомогою комп’ютера може завдати великої шкоди державним структурам.
Люди, які заробляють хакерством на життя, можуть зламувати паролі й номери банківських рахунків, а також викрадати комерційні таємниці з мереж фірм, згодом шантажуючи їх. Більше того, хакерство загрожує і національній безпеці: комп’ютерні генії можуть організовувати збої супутникових систем зв’язку, вести економічну війну, втрутившись в електронний обіг грошей, навіть порушити керування рухом авіатранспорту.
– Нині для хакерів – сприятливі часи. Це пов’язано з тим, що тенденція розвитку програмного забезпечення спрямована на розширення функцій. А що більш функціональна система, то вона вразливіша, – розповів мій віртуальний співрозмовник.
– А як ти став хакером? Від когось навчався?
– Я належу до хакерів старої школи. Самотужки опановував математичні, інженерні, програмувальні дисципліни, системи керування базами даних, операційні системи, мережі зв’язку та захист інформації від технічної розвідки, основи захисту комп’ютерних систем та методику соціального інженерингу. Маю незакінчену вищу освіту програміста та довгі роки тренувань на комерційних серверах. Спробував себе і в махінаціях з кредитними картками.
– Чому хакери ставлять собі за мету щось руйнувати, а не створювати?
– Не всі хакери «злі», серед них трапляються й «добрі», але їх набагато менше. «Добрі» хакери створюють програми захисту систем, сповіщають розробників про знайдені «дірки». Загалом, деякі хакери не псують життя іншим і ображаються, коли їх плутають із кракерами, які «влазять» до комп’ютерів, нівечать або викрадають інформацію. Насправді відмінність хакера від кракера дуже розмита. Більшість хакерів не вважає за злочин забратися і «порпатися» в чужому комп’ютері. Закон, звісно, трактує це інакше. Якщо ти щось псуєш, із хакера перетворюєшся на зловмисника. Раніше хакери намагалися пізнати мережу. Щонайменше половина з них сьогодні користується програмами, зовсім не розуміючи їх призначення, і тому залишають по собі руїни. Однак таке хакерство приваблює недовго, одні полишають цю справу, інші піднімаються на вищий щабель, створюючи серйознішу небезпеку для комп’ютерних мереж. Вони перестають привертати до себе увагу і починають діяти з тіні, під «шумок», який створюють інші хакери.
– Чи важко дістати доступ до чужого комп’ютера?
– Все, що підключено до Інтернету, потенційно може бути зламане. Іноді це потребує використання спеціальних програм, іноді – вивчення недоліків захисту системи, стандартних «дірок», описаних у хакерській літературі. Дуже часто – це випадковість, вивчення психології адміністратора служби безпеки. Попсувати домашні, персональні комп’ютери – принизливо для професіонала. В операційних системах «Windows 95-98» узагалі немає захисту. Для солідних комерційних фірм потрібно розробляти індивідуального «троянського коня». Така програма, на перший погляд, мирна та корисна. Та коли потрапляє на чужий комп’ютер, без дозволу користувача, то відкриває чужакові всі інформаційні таємниці. У більшості випадків – це паролі доступу або секретна інформація.
– Наскільки хакери сьогодні убезпечені, адже створюються дедалі нові спецслужби, що полюють на комп’ютерних зловмисників?
– Спецслужб багато, але вони не можуть між собою домовитись, аби узгодити заходи протидії. Ті, хто знає, не полюють, ті, хто полюють, – нічого не знають і не дружать з першими. Я, приміром, не вважаю себе злочинцем, законів України не порушував. Тим більше, що нині працюю консультантом з інформаційної безпеки в одному з українських банків.
В Україні спецслужби не дуже дбають про захист інформації, яка проходить під грифом «Таємно», а ті, хто відповідає за комп’ютерну безпеку держави, не афішують своєї діяльності. Окремі ж організації, корпорації намагаються власноруч виявляти «шкідників» і переманювати на свій бік для захисту власної інформації та ведення кібервійни проти конкурентів. Домашні ж комп’ютери поки що залишаються беззахисними. Авторові цих рядків нещодавно прийшло на електронну пошту повідомлення про виграш суперпризу від фірми «Хакер Корпорейтед» (назвемо її так). На радощах відкрив листа, скачав файл, запустив і… він швиденько перетворив увесь жорсткий диск мого комп’ютера на непотріб. Не завадили цьому й три (!) антивіруси, встановлені на комп’ютері. Тож поки одні думають над новими програмами захисту, інші заради пустого жарту псуватимуть користувачам техніку та нерви.