Бо ж Олесь Силин – із нащадків…
Огляньмо разом цю величезну не лише за обсягом-форматом, а передусім – змістом! – книжку заслуженого архітектора України, відомого краєзнавця, та передусім – видатного пам’яткоохоронця-борця Олеся Силина «Народ мій є! Народ мій завжди буде!» Ця книжка особлива. Під однією обкладинкою – вражаючі подорожі-діяння Україною-Руссю й Україною сучасною – до багатющої архітектурної і духовної спадщини. Багаті й сторінки про стародавній і нинішній Київ.
Ті дороги-сторінки пронизують усе єство Олеся Силина. Вилилися в статті, дослідження, доповідні записки й документи, спогади. Як архітектор Олесь Панасович працював на творчих і відповідальних посадах в Україні, має досвід з відтворення ансамблів архітектури в Австрії, Угорщині, Чехії, Югославії. Та найбільша його любов – Україна.
Він реалізовував великі власні проекти, відстоював у найвищих кабінетах збереження пам’яток. У Києві, зокрема, за участю Олеся Силина було врятовано Поділ від безликої забудови, відтворено «Будинок Мазепи», церкву Богородиці Пирогощі, призупинено знесення цілого кварталу на Хрещатику. Він учасник розробки проектів із реконструкції Меморіального будинку-музею М.Заньковецької, колегії Павла Ґалаґана, Музею народної архітектури і побуту України в Пирогові, Києво-Могилянської академії…
Краєзнавець не раз захищав Києво-Печерську лавру від «компостування» бетонними палями-велетнями.
Олесь Силин – один із фундаторів Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, створеного 1965 року. Бо ж наша історико-культурна спадщина має передаватися нащадкам як священий код, як пам’ять роду-народу.
Вже назви розділів книжки відкривають великі обшири його особистої діяльності й цієї «Книги служіння Вітчизні», як назвав її академік Іван Дзюба. Це – «Стародавня Україна-Русь», «Фортеці Києва VI – XIX століть», «Славні сини та дочки України і світу», «Дещо з моєї Шевченкіани», «Історичні та архітектурні дива України та зарубіжжя», «Боротьба за відродження і державне утвердження України», «Сучасна архітектура і містобудівництво в Києві і поза ним», «З пам’яток Києва»… Скільки подробиць із літописних Видубичів і Китаєвого, Київського Акрополіса, града Володимира. І – про видатних людей, і про пам’ятки нової доби. Для мене особисто відкриттям була ніби відома вже історія споруди Центральної Ради, де нині – Будинок учителя. Зацікавлюють і особисті полемічні виступи, статті Олеся Силина з конкретних проблем містобудування, зокрема, і в Києві.
Затримується погляд і на історичних мапах – «Давньоруська держава у IX – X ст.», «Київ. 1000-й рік», «Київ 1240 рік», «Київ 1560 рік», ілюстраціях – «Софійські (Градські) ворота. Варіант реконструкції», «Варіант відтворення Десятинної церкви-фортеці X ст.» У передмові до книжки, самосповіді, Олесь Силин – нащадок, як і всі ми, українці, Кия, Бояна, Ярослава Мудрого, Петра Сагайдачного і ще… вдається до одкровень – пише, чому став на оборону пам’яток історії та культури, і яким «колючим» та крутим є той шлях.
P.S. Книжку представлено на високу відзнаку Всеукраїнським фондом відтворення видатних пам’яток історико-культурної спадщини імені Олеся Гончара.