Знайти «приманки» в ролі

Тетяна Стебловська – зірка київської театральної сцени – вчора у день Тетяни святкувала 40-річчя творчої діяльності. Одним із найголовніших своїх професійних досягнень вважає легкість, з якою змінює амплуа. Скажімо, у виставі «Севільські заручини» колись грала Луїсу, а зараз – її дуенью Маргариту, в «Дяді Вані» була Оленою Андріївною, а тепер – няня Марина. «Зазвичай, якщо звикла грати, скажімо, ліричну героїню, з величезними зусиллями переключаються на характерні ролі,  наприклад, комедійних бабусь», – коментує Тетяна Володимирівна.

Уже дев’ять років Тетяна Стебловська працює у Молодому театрі, що на Прорізній. Грає у виставах «Житіє простих», «Севільські заручини», «Одруження», «Рехувілійзор», «Шельменко-денщик». Одна з найулюбленіших ролей – Анріетт у мюзиклі «Малюк» Юрія Шевченка, режисер – Володимир Бегма. До Молодого театру Тетяна Стебловська сімнадцять років працювала в Київському театрі естради, до цього – в театрах Росії, Дніпропетровська, Самарканда. Закінчила Київський театральний інститут, курс професора Рушковського. Походить із великої акторської династії. Мама її була  примадонною Київської оперети, де пропрацювала 25 років. Батько був директором Театру імені Івана Франка, потім – директором Театру імені Лесі Українки. Тітка пані Стебловської – оперна співачка, яка працювала в Львівському театрі та в Новосибірську. Бабуся, Катерина Юровська, – відома артистка, виконавиця старовинних романсів. Син Тетяни Стебловської Володимир Бегма, – також митець. Він провідний актор театру «Луна» під керівництвом  Сергія Проханова у Москві. Обізнаність із московським театральним життям дає Тетяні Стебловській змогу порівнювати його з київським: «Звісно, там усе відбувається значно інтенсивніше: у театрі більше спонсорів. У нашій же країні не вистачає фінансування культури взагалі. Потрібні реформи: аби багаті люди, яких у нас достатньо, вкладали гроші в театр. Талантів же у нас чимало: і серед акторів, і серед режисерів. Особливо перспективними вважаю  Станіслава Мойсеєва, Юрія Одинокого, Олексія Лісовця. Сподіваюся ще на своєму віку  побачити сплеск культури».

За ангажементом Тетяна Стебловська працює у кількох київських театрах: «Браво»,  «Золоті ворота», Малий драматичний український театр. В останньому актриса грає у двох п’єсах молодого драматурга Тетяни Іващенко, одна з яких, «Замовляю любов», написана спеціально для неї (незабаром відбудеться 50-а вистава). Тетяна Володимирівна грає головну роль – багатої жінки середнього віку, яка  побачила в газеті  оголошення про те, що за сто доларів можна купити справжню любов. Сприйнявши  це за жарт, вона все ж вирішила випробувати долю: адже особисте життя не склалося. Спілкуючись із чоловіком, який прийшов за оголошенням, жінка закохується. І більше того – вірить, що він також її кохає. Щоправда, згодом з’ясовується, що  чоловік усе вигадав, щоб пограбувати багату жінку.  Однак вона щаслива з  того, що пізнала кохання. «Є категорія людей, яким важливіше любити, аніж те, чи кохають їх, – резюмує Тетяна Володимирівна, – до цієї категорії належить і моя героїня, і я сама».

Іноді доводиться за один день побувати на двох репетиціях, а ввечері грати виставу. «Зранку обов’язково п’ю міцний – я його називаю термоядерний – чай, який тонізує на весь день, а також роблю зарядку, – ділиться секретами бадьорості пані Стебловська. – Найкращий спосіб зосередитися перед виставою – прогулятися улюбленими місцями Києва. Я  живу  поблизу Золотих воріт. Дуже люблю площі  біля  храмів: Софіївського, Володимирського, Андріївського, Михайлівського – вони мене надихають». Онуці пані Стебловської – теж Тетяні Володимирівні Брішній  – подобається гуляти саме тут, коли вона влітку приїжджає до бабусі. Дівчинка  вочевидь, також стане акторкою. «Дуже імпульсивна, має чудовий слух. «Бременських музикантів» знає напам’ять та співає», –  розповідає Тетяна Володимирівна-старша.

Загалом, ім’я Тетяна допомагає жити: стимулює, додає сил, енергію. Цікаво, що за всю творчу діяльність акторка зіграла понад 80 ролей, але серед них – жодної Тетяни. «Майстерність актора полягає в тому, аби полюбити будь-яку свою роль. Навіть при поганому драматургічному матеріалі актор зобов’язаний знайти «родзинки» у своїй ролі та закохатися в неї. Багато що залежить від партнера і його таланту. На сцені важливо «розчинятися» один в одному.