Нечуйвітрова вдача
Не до того було жителеві села Мечиславки на Кіровоградщині (тоді Одещині) Григорієві Согутовському у січні 1925 року. Час був складний як для України, так і всієї тодішньої країни – час відбудови, загоювання ран від воєн і лихоліть, чисток і гонінь, що потоптом пройшли по нашій землі в роки громадянської. Простий селянин сушив голову, як би це вижити за тих умов, як прогодувати родину. А то б, можливо, спитав, поцікавився у сусідки-ворожки про день, коли народилася його донечка. А день цей – 13 січня за новим стилем – з погляду народної магії дуже не простий. У ніч з Меланки на Василя травник-ворожбит мусив іти на уклін до незрячого бандуриста і разом із ним прямувати до зимового лісу. Розгрібаючи сніг (смішно, майже глузливо це звучить у січні 2005 року), сліпа людина мала відшукати знахареві чарівне зілля – нечуй-вітер. Хоча й степовиками себе вважають жителі Мечиславки, а все ж, мабуть, знають цю дивну лісову травку. Невелика, жовтава, схожа на кульбабку квітка на прямому, довгому волохатенькому стебельці. Здається, дмухни – і зламається або пригнеться до землі тендітний нечуй-вітер. Але ж ні! Хоч би який вітер гнув верхівки навколишніх дерев, нечуй-вітер стоїть, наче й справді «не чує» його поривів…
Як назвати доньку – про це в родині Согутовських довго дискутувати не довелося. Звичайно – на честь преподобної Меланії Римлянки. Так і охрестили Меланкою.
Після війни познайомилася дівчина із сином Романа Поплавського, людини знаної в районі, інженера-цукропереробника, – Михайлом. Побралися. З діточками спочатку не щастило. Народилася дівчинка, прожила три тижні й померла. Така сама доля спіткала й наступну дитину – вже хлопчика. Може, тому на третього – Михайлика – й дихати боялися. «Ми вже його і хрестили, і через вікно продавали, – розповідає сама Меланія Григорівна, – і кумів на дорозі стрічали, просили…» Одне слово, виконували всі поради. Народився Михайло Михайлович в кінці листопада 1949 року, коли сходило сонце, і дуже кричав. Акушерка сказала: «Видно, буде співаком!»
Потім знайшлися ще Славко, Володя… Брати Поплавські вважають свій рід козацьким. Відшукали у реєстрових списках принаймні трьох носіїв цього українсько-шляхетного прізвища. Але й без того в сім’ї панували типово козацькі традиції. Так, вихованням синів займалася переважно мати. Меланія Григорівна була безумовним лідером. І це характерно саме для українських козацьких родин. Склалося так історично. Чоловікам не випадало вести господарство і виховувати дітей змалку – вони козакували або чумакували, що пов’язано було з тривалими відлученнями від дому. А втім, тим, хто знає, що таке робота в колгоспній рільничій бригаді, має бути зрозумілим, як непросто було поєднувати Меланії Григорівні цю працю з функціями досить вимогливої виховательки. Та й у чоловіка – їздового у колгоспі – вільного часу теж було небагато. Оскільки ж синок-первісток був довгоочікуваним і вистражданим, то не дивно, що за право його доглядати буквально змагалися обидві бабусі. Врешті-решт, встановили: день Михайлика бавила одна бабуся, другий – друга.
Меланія Григорівна вважає, що прожила звичайне життя, і єдине, чим пишається по-справжньому, це дітьми. Очевидно, не бажаючи образити інших синів, про справи і успіхи любимчика-Михайла, який недавно теж відсвяткував ювілей – 55-річчя, оповідає з удаваною іронією: «Поступив до аспірантури, а тоді ще кудись. Поступав і поступав він там без кінця». Та й Меланія Григорівна, й усі, хто знає почесного ректора КНУКіМ, народного депутата Михайла Поплавського, не можуть не визнати, що й він має оту нечуйвітрову вдачу, тобто властивість не хилитися, не ламатися під житейськими вітрами, «йти навпростець» до мети, як співається в одній з виконуваних ним пісень. Хотіла чи не хотіла цього Меланія Григорівна, а прищепила цю козацьку рису синові.
Кліпи з участю Поплавського-співака фахівці оцінюють неоднозначно. Деякі з них пройняті духом новаторства, експерименту. Але пісні, присвячені Матері, обеззброюють найупередженішого критика. Щирість, теплота, шаноба тут є очевидними і не можуть нікого залишити байдужим. Та й пісні гарні – чого вже тут лукавити. Можна й не їхати до Мечиславки, сусідньої Йосипівки, де височить храм Святого Архістратига Михаїла, побудований за участю народного депутата Михайла Поплавського, не розпитувати родичів і односельців, аби переконатися, як любить син свою матір. Досить подивитися ці кліпи.
У час, коли Меланка зустрічається з Василем і здійснюється цей містичний «шлюб» двох небожителів, в родині Поплавських завжди було святково, весело, багатолюдно. День народження господині та ще й Старий Новий рік на додачу! Тож і ми приєднуємося до віншувань української жінки-трудівниці з її 80-річчям, разом із нею радіємо, що виростила, виплекала таких дітей-козаків, і щиро зичимо їй здоров’я і многії та благії літа.