Із Хрещатика до «химер»
Вулиця архітектора Городецького невелика, але зі своєю цікавою архітектурою та історією. Також належить до «помаранчевих» маршрутів. Це своєрідна притока, якою «допливали» до велелюдної ріки – майдану Незалежності – зі станції метро «Хрещатик»-2 у незабутні дні помаранчевої революції. Або ж підіймалися цією вуличкою до Банкової, Верховної Ради чи Кабінету Міністрів, коли того вимагала ситуація.
Це надзвичайно затишна вуличка, що для мене асоціюється передусім із Національним українським драматичним театром імені Івана Франка. Із Хрещатика повз Консерваторію зручно й просто дістатися однойменної площі, де стоїть пам’ятник Іванові Яковичу. А перед театром – чудовий скверик із старовинним фонтаном і увічненим у бронзі актором Миколою Яковченком. «Театр Франка», як у просторіччі його називають, насправді було побудовано як приміщення для театру Миколи Соловцова, куди трупа засновника й перебралася 1898-го з Фундуклеївської. 1919 року театр «Соловцов» націоналізували.
Повернімося на вулицю, яку ще за нашої пам’яті було названо на честь Карла Маркса, паралельна їй – Фрідріха Енгельса, вище – Рози Люксембург та Карла Лібкнехта (щось забагато німецьких прізвищ на один куток!). Ще раніше була вона Миколаївською – від імені імператора Миколи ІІ (але навіщо нам чужі царі?).
Забудова (хоч переважно це так звані доходні будинки) й досі чудова і стильна: у дусі віденського модерну. Автори – архітектори Е. Брадтман (автор «дому плакучої вдови», про який «ВК» писав) та П. Шлейфер.
Утім, те, що нині можемо бачити, – лише частина зацілілого задуму: чимало будинків зруйновано під час війни. Зокрема, нема вже цирку Крутикова, в якому була досконала акустика. Саме тут виступали Федір Шаляпін, Леонід Собінов, Тітта Руфо, Маттіа Баттістіні, наша Марія Литвиненко-Вольгемут та інші славетні співаки. На місці цирку – кінотеатр «Україна». Не зберігся й будинок оперети Ливського на розі з теперішньою вулицею Марії Заньковецької. На місці готелю «Континенталь», який було зведено у 90-х роках ХІХ ст. і зруйновано під час війни, 1955-1958 років постала будова разом із концертним залом. Нині це Національна музична академія імені П.І.Чайковського.
За №13 на вул. Городецького розташоване Міністерство юстиції. Ніхто з «помаранчевих» не пікетував його: бо Мін’юст спокійно реагував на «розгул демократії».
У будинку за №11 1955-1963 років мешкав відомий актор і режисер Мар’ян Крушельницький (1887-1963).
Вулицю перейменовано в наш час, і дістала вона ім’я відомого архітектора минулої епохи Владислава Городецького. Його чи не найдивніший київський витвір – «будинок з химерами» – височіє над вулицею, що перебрала його ім’я. До речі, це геніальний приклад того, як використали ризикований рельєф, схил Кловського плато. Саме так Городецький виграв парі з колегою Олександром Кобелєвим. Неподалік – ще один витвір Городецького – «музей із левами», Національний художній музей України.
Укотре подумаєш: і яке було б обличчя Києва без цих чудом уцілілих будов, які витворюють особливу ауру нашої столиці?..