Міністр не лікує, а лічить
Кажуть, що коли здоров’я немає, то нема чого й про медицину писати. Мовляв, все одно не допоможе. З моїм здоров’ям, дякувати Богу, поки що все гаразд (можливо, на цьому варто особливо наголосити). Та от у мене захворіла мама. Звісно, я не пішла до міністра охорони здоров’я, який очолює галузь, чи до його заступника, який все знає про фармацевтичні препарати та про те, як їх дешевше чи дорожче закупити. Я, звісно, подалася до відповідної лікувальної установи.
Історія хвороби пацієнта
Отже в одному профільному лікувальному закладі старший науковий співробітник, проконсультувавши маму, виписує цілий список ліків. Для мами мені грошей не шкода, але пробую довідатися, чому саме цей препарат, а скажімо, не інший – також оригінальний і зарубіжної фірми, тільки значно дешевший.
– Чому ви зі мною дискутуєте?
– обурюється молодий кандидат меднаук.
– Я сказав такий препарат, значить такий. Та й інших у нашому аптечному кіоску немає!
– роздратовано підсумував.
– Зваживши на мій запитальний погляд, додав:
– Якщо маєте запитання, то звертайтеся до міністра охорони здоров’я чи кого там знаєте у міністерстві…
Тут я й подумала: виходить, коло замкнулося
– таки треба йти до міністра, тобто до генерального менеджера галузі. Бо, як відомо, згідно із відповідною постановою Кабінету Міністрів, у нас жодна галузь народного господарства не проводить щонайменшої закупівлі без оголошення тендерних торгів. Усе, що продається чи купується, перебуває під пильним оком тендерних комітетів. Саме вони, з погляду держави, мають дбати про наші з вами інтереси, тобто про інтереси споживачів: що, де і якомога вигідніше закупити. Зобов’язані ці комітети не забувати і про вітчизняного виробника, а в підсумку – і про інтереси держави, а точніше, про її казну, тобто про бюджет.
Що ж, є такий тендерний комітет і при Міністерстві охорони здоров’я, і є навіть відділ державних закупівель. Як він працює? По-різному. Були на моїй пам’яті такі моменти, коли тендерні торги (приміром, кілька років тому при закупівлі інсуліну), навіть завершувалися поданням позову до суду однією відомою фармацевтичною компанією. Були й інші сумнівні закупівлі, скажімо, тієї ж вакцини чи медичного обладнання, які мали досить широкий резонанс у суспільстві. Бо хоч би що там казали, а кожен українець відчуває себе не надто здоровим, аби не цікавитися цінами на ліки.
То як же працює тендерний комітет МОЗу нині? А так, що днями група народних депутатів звернулася із депутатськими зверненнями до Генерального прокурора України С. Піскуна та до Голови СБУ І. Смєшка з приводу зловживань при проведенні тендерів Міністерством охорони здоров’я у грудні цього року. У цьому зверненні зокрема йдеться: «У грудні 2004 р. МОЗ України з незрозумілих причин оголошені та проводяться тендерні закупівлі лікарських засобів та виробів медичного призначення за бюджетні кошти у рахунок бюджету наступного року, який ще не прийнятий Верховною Радою України, на загальну суму більш ніж 700 мільйонів гривень… Аналіз опублікованої документації свідчить про тенденційність та необґрунтованість зазначених закупівель…» А далі йде перелік заходів, яких пропонують ужити депутати, аби припинити вакханалію таких закупівель міністерством.
«Історія хвороби» міністерства
Таке звернення не випадкове. Як підкреслюють депутати, «тільки одна із перевірок Рахункової палати виявила факт незаконного використання коштів державного бюджету на суму 101,5 мільйона гривень».
Гадаєте, міністерство зробило якийсь крок, аби якось виправдатися? Навпаки, «історія хвороби» міністерства та його генерального менеджера Андрія Підаєва, як засвідчила перевірка Головного контрольно-ревізійного управління України, занедбана і подекуди має хибні діагнози. Скажімо, є спеціальний наказ МОЗ, який визначає перелік лікарських засобів, які закуповуються за кошти держбюджету і який регламентує проведення цих закупівель. Так ось, начебто через організаційні прорахунки міністерства замість закупівлі, приміром, інсулінів за державні кошти, на їх придбання залучено кошти місцевих бюджетів у сумі аж 29,5 млн. гривень. Це означає, що цю суму фактично вилучено із забезпечення інших потреб лікувальних установ. Більше того, – як свідчить акт ГКРУ, ціни, за якими закуплено окремі препарати за кошти місцевих бюджетів, нижчі від цін, за якими проводилися централізовані закупівлі МОЗом. Так само на придбання протитуберкульозних препаратів залучено 1,4 млн. гривень коштів місцевих бюджетів.
Можливо, не вистачало цих ліків на місцях? Ні, як з’ясувалося, протитуберкульозних препаратів на початок 2004 року залишалося на суму 60 млн. гривень, що становить дворічну потребу. А запаси у лікарнях онкологічних препаратів, поставлених у централізованому порядку, дорівнювали сумі 57,6 млн. гривень, або вартості понад половини проведених у 2003 році закупівель.
Як же так, скажете ви, чому ж пацієнтам доводиться самим купувати ті чи ті ліки, тоді як існують такі колосальні залишки їх? Перевірками встановлено, що при формуванні переліку засобів для централізованих закупівель не враховувалися пропозиції регіональних управлінь охорони здоров’я щодо реальних потреб у медикаментах, обладнанні та інших виробах медичного призначення. А тому на початок 2004 року в лікувальних закладах регіонів накопичилося поставлених МОЗом лікарських засобів та обладнання на суму 250 млн. гривень, що складає половину проведених у 2003 році централізованих закупівель за кошти держбюджету.
«Відкат» і втрати бюджету
Гадаєте, такі мільйонні прорахунки випадкові? Ніяк не збагнете, чому таке трапляється у державній установі, що називається МОЗ? Насправді пояснення дуже просте, очевидне і настільки ж обурливе: на тендер допускаються «вигідні» компанії і «потрібні» фірми з цінами на свою продукцію якраз не найнижчими чи середніми, а, як правило, такими, що на 25-30 відсотків перевищують оптимальні. Чому? А щоб різницю між коштами, витраченими на закупівлю (державними, з бюджету!), і справжньою ринковою вартістю вилучити за спеціальним механізмом (це мільйони гривень) і покласти собі до кишені. Це так званий «відкат». Кому він іде? Учасникам «тендерної» закупівлі й організаторам. Скажете, де ж були контролюючі органи? До певного часу МОЗ на них не звертало жодної уваги.
Щоб не бути голослівними, наведемо ще один витяг із акту ГКРУ: «Переважну більшість закупівель медичних препаратів та виробів медичного призначення (крім інсулінів) здійснено не у виробників або їх дистриб’юторів, а у посередницьких структурах, які в свою чергу проводили придбання у посередників, а тому проконтролювати об’єктивність цін, за якими проведено закупівлю, виявилося неможливим». А на сайті obkom.net.ua можна знайти і цілком конкретні приклади. Скажімо, на торгах 2004 року за даними, які наводить «Вісник державних закупівель», при загальній вартості обладнання 118,5 млн. грн. у 64 відсотках випадків (сума – 77 млн. грн.) перемогли компанії «Укрмед», «Київспецресурс» і «Укрспецмед», розміщені за однією адресою. Цікаво, що переможцями вони стали, запропонувавши не нижчу, а на 20-35 відсотків вищу ціну, аніж учасники тендера, яких не допустили до нього через вигадані причини. Унаслідку – сума втрат держбюджету оцінюється приблизно у 35 мільйонів гривень.
Здібності… до маніпулювання
А тепер повернемося до того «конкурсу» МОЗ, з приводу якого й звернулася група народних депутатів до генпрокурора. 17 грудня відбувся так званий тендер. Уже відомі фірми «Укрмед» та «Київспецресурс» виставили на торг спеціалізовані електрофізіологічні лабораторії за ціною, яка на 1 млн. гривень перевищувала ціну (на те ж обладнання, того ж виробника!), за якою запропонувало лабораторії ЗАТ «Укрмедтехніка». Того ж дня ДП «Сіменс – Україна» також запропонувало обладнання, ціна якого на 9 млн. грн. перевищує вартість аналогічних зарубіжних зразків. І все це – доведені факти.
Що ж, здібності до маніпулювання, про що засвідчив і другий тур виборів президента України, уряд Януковича таки мав неабиякі. І на цьому тлі, гадають деякі високопосадові чиновники, якесь там маніпулювання тендерною документацією – така собі бліда квіточка. Вона невідомо чи й дозріє, аби дати плід, тобто ліки народу України, а сякий-такий прибуток (у мільйонах гривень) уже тепер керівникам галузі охорони здоров’я таки дасть.
Слабенькою втіхою у цій ситуації для електорату може бути лише одне: дурять і смертних православних, і високопосадових. Скажімо, при проведенні наприкінці 2003 року закритих (!) тендерів «за програмою Міністерства охорони здоров’я» на право постачання медичного обладнання для урядової лікарні «Феофанія» різниця між вартістю закупленого обладнання і ціною, яку пропонували інші фірми, не допущені до участі в тендері, становила 11,2 млн. гривень. Отакий «відкат», який сягнув 35 відсотків!
Та чому ж дивуватися? Як засвідчує акт Головного контрольно-ревізійного управління України «Про результати перевірки використання бюджетних коштів на централізовану закупівлю медичних препаратів, виробів медичного призначення та обладнання», «у ході перевірки представником Мінекономіки перевірено документацію по 66 тендерних процедурах, з них у 56 (85 відсотків) при здійсненні процедури закупівлі загалом на суму 167,4 млн. гривень встановлено порушення норм Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Акт підписав Голова ГКРУ Петро Германчук.
На жаль, через брак місця, не можемо переповісти про закупівлю дороговартісних онкопрепаратів, які не використовувалися у лікувальному процесі, про непоодинокі факти «списання через розлив» вакцин на суму 9,7 млн. гривень, а також про невзяття на облік імунобіологічних препаратів на суму 3,4 млн. гривень, які наявні, але про які подано до МОЗу звіти, як про витрачені. Додамо тільки, що за результатами перевірки поновлено в обліку незаконно списані медикаменти на суму 15,6 млн. гривень.
Що ж, певні підстави в оточення кандидата, який програв вибори, стверджувати про те, що виборці у нас хворі та немічні, таки є. Адже ті, хто за законом мають опікуватися здоров’ям народним, переймаються зовсім іншими клопотами – не лікують, а лічать привласнені кошти. Хочеться сподіватися, що такі цінові викрутаси не зіб’ють декого з пантелику при формуванні уряду народної довіри. Щоб той електорат таки знав, до кого йти лікуватися, а до кого скаржитися.