Футбольний «Арсенал»: триріччя становлення

Сьогодні муніципальному футбольному клубу столиці виповнилося три роки. Пригадується, на його найпершому дні народження Олександр Омельченко висловив побажання, щоб «Арсенал» став улюбленою командою киян і радував земляків яскравими перемогами. Футбольні каноніри таки наблизили мрію міського голови до реальності…

Листопадова зустріч «Арсенала» та «Динамо» мала всі прикмети футбольного «дербі»: безкомпромісність суперництва, примножена честолюбними намірами обох колективів, обернула рядовий за давнішніми мірками матч земляків на одне з найцікавіших і найзмістовніших видовищ осіннього турнірного циклу. Динамівський «інтернаціонал» ціною неймовірних зусиль урятував очко в рідних стінах, але принаймні половина восьмитисячної глядацької аудиторії сприйняла локальний успіх чемпіонської дружини і локальну невдачу канонірів із розчаруванням. Київ футбольний, як з’ясувалося, уже не бажає «блакитно-білої» монополії. Натомість загін симпатиків «Арсенала» збільшується після кожного поєдинку. Відверто кажучи, в це важко було повірити минулого міжсезоння, коли в таборі «муніципалістів» відбулися відчутні кадрові зміни і майбутнє вищолігової команди здавалося туманним. Але, до честі керівництва клубу, «Арсенал» вистояв і навіть зміцнів: по-перше, вдалося зберегти найздоровішу основу представницької дружини, а по-друге, сприятливим виявився вибір головного тренера. Олександр Баранов, вихованець київського «Динамо», який ознаменував ігрову кар’єру тріумфом у Кубкові СРСР з харківським «Металістом» і чимало років провів у фінському футболі, досвід самостійної вищолігової роботи набуває водночас із оновленою командою столиці, проте ні бажання, ні готовності працювати творчо та самовіддано йому не позичати. І все-таки найперші кроки, як у всіх і в усьому, в «Арсенала» під проводом Баранова виявилися і складними, і не дуже вдалими. Зовсім необов’язковий розгром у Полтаві й домашня поразка від криворіжців чергувалися з непереконливими перемогами над оболонцями та борисфенівцями, а ігрова постава команди відштовхувала непривабливістю та малопро дуктивністю. На щастя, в цей, чи не найскладніший для команди період, од колективу не відвернулися ні столична громада, ні її провідники. «Я дуже вдячний міському голові Олександрові Омельченку та його заступникові Валерію Борисову за увагу та конкретну допомогу команді, – каже Олександр Баранов. – Ні я, ні мої підопічні не залишилися наодинці з проблемами, і це найважливіше в період становлення вищолігового футбольного клубу». Звісно, за таких обставин і труднощі долати, і гуртуватися легше. Зіграний бодай частково і вже об’єднаний спільною ігровою ідеєю, «Арсенал» знову опинився в центрі загальної уваги і по-справжньому потішив своїх симпатиків яскравою п’ятиматчевою серією на фініші першоколових перегонів: три перемоги, нічия з українським футбольним авторитетом і зовсім не безнадійна мінімальна поразка в Дніпропетровську стали багатообіцяючим містком у турнірне завтра. Загальний рахунок – 10:6, а серед опонентів – лише найкращі представники нашої еліти. І навіть найпалкіші прихильники канонірів, що звикли сприймати «Динамо» як щось недосяжне, не схильні вважати гостьову нічию з «блакитно-білими» винятковим досягненням, оскільки перемоги над «Іллічівцем» (5:2), «Чорноморцем» (2:1) і донецьким «Металургом» (2:1) виявилися принаймні не менш яскравими. Однак найвагомішим успіхом «Арсенала» варто вважати осінню монолітність колективу. Недарма кадрові втрати в антракті обіцяють бути мінімальними… Три роки – період становлення. На часі – турнірне сходження: симпатики канонірів недарма марять єврокубками…