Хобі: витягти «Шерман» з болота
Чого тільки люди не вигадують, що тільки не колекціонують... Ось, приміром, киянин Василь Панасенко змалечку кохається у викопних реліквіях часів Другої світової війни. Настільки його захоплюють розкопки в колишніх дотах, на місцях, як ще недавно казали, бойової слави, що навіть надумав підприємство створити, яке б спеціалізувалося на тому іржавому залізі. Тільки, що за зиск із покручених мінометів, зламаних штик-ножів, а тим паче з небоєздатних гаубиць, танків, літаків?.. «У листопаді цього року, – розповідає пан Василь, – у Черкаській області розкопали американський танк – «Шерман М4А2».
– Десять днів витягали його з болота, продовжує Василь Панасенко. – Тягли спеціальним військовим тягачем – БТС (броньований тяговий середній). Кріпили до тягача лебідку, потужність якої 25 тонн, і «гризли землю» день за днем поволі. Найскладніше було прикріпити лебідку до танка. Адже засів він у багаторічному мулі на глибині чотирьох метрів, ще й передом до берега. Тобто форкоп опинився ззаду. Тож не було за що вчепитися. Я найняв аквалангіста-самоука В’ячеслава Козенка. І той тягав під водою 100 кілограмів блоків лебідки й кріпив до чого міг. Щоправда, башту танка, яка важить три тонни, витягли майже одразу. Лежала окремо від решти частини панцерника. Її збило під час бою. В ній ми знайшли отвір. Загалом же вага «Шермана» – 31 тонна. Уявіть-но, як тягти цього бегемота з болота з півстолітньою закваскою. Довелося з дерева збудувати пліт. З його допомогою заводили трос за блок, таким чином тягли. БТС повсякчас стягало вниз, адже навколо дуже м’який ґрунт, що й гірське гальмо не тримало. Що лишень не вигадували, а танк засів і не рухається навіть. Придумали тоді таке: аквалангіст пірнав з високонапірним шлангом, який надали пожежники, прив’язував його до танка, щоб не виривало з рук, і вимивав мул з-під бойової машини. Так ми його і «відкопали». Після цього Козенко перетягнув трос лебідки через обидва передніх люки й закріпив. І нарешті зрушили махину з місця. Підтягли її до берега.
– Як ви дізналися, що в цьому болоті є танк?
– Те болото – в стариці річки Гнилий Тікич. Старожили села Побойне пам’ятають про бої під час Корсунь-Шевченківської битви не з книжок. Узимку 1944-го лінія фронту проходила якраз у цих місцях, тож дехто з них бачив, як на кризі підбили танк. Коли крига скресла, танк пішов під воду. Після наших осінніх робіт мусимо повернутися в це село – щоб рекультивувати зіпсутий город. Ми розпитали про той бій і навіть довідалися імена танкістів. Командував панцерником лейтенант Морозов. Троє інших – новобранці, звичайні трактористи. Керувати танком їх навчали всього дві години. Німці заїхали своєю самоходкою в хату й вели вогонь з вікна. Лейтенанта поранило, й він доповз до найближчих осель, потім його ессесівці знайшли й розстріляли. Інших танкістів накрило одразу. Ці дані ми почерпнули з місцевих музеїв.
– Що ви зробили зі своєю знахідкою?
– Ще до того, як почали підіймати, я домовився з Центральним музеєм Збройних сил України, що передам танк їм, а музей натомість відшкодує витрати. А вони чималі – кілька десятків тисяч гривень. Це й оренда техніки, і спорядження, і оплата праці спеціалістів, і пальне, і транспортування танка до Києва тощо. Знахідку ми віддали, а грошей ще не дочекалися. Перевозили бойову машину на звичайному тягачі – МАЗі. Танк особливо реставрувати не треба. Болото зберегло метал так добре, що іржі майже не було. На київському танковому заводі «Шерман» відмили, встановили башту й відремонтували гусениці. Тепер він стоїть у Центральному музеї просто неба посеред інших схожих експонатів. На озброєнні радянської армії в роки війни було 2 тисячі «Шерманів». Їх поставляли зі Штатів до Союзу Північним морським шляхом. Це середній танк із бензиновим двигуном. Саме через цей недолік наші бійці прозвали його «братською могилою». Будь-яке попадання – і «Шерман» вигорав до тла за лічені хвилини. Потужність машини – 450 кінських сил. Екіпаж – 5 осіб. А у знайденому танку була недовкомплектація. Незважаючи на комфортність (у танку навіть шкіряні крісла були) наші танкісти не бажали горіти в них. Проте «Шермани» досить довго використовували в багатьох країнах світу. І навіть нині десь в Африці їх можна побачити під час повстань у «бананових республіках».
– Це, мабуть, не перший танк, якого видобуваєте з глибин історії?
– Знайшов я дуже багато техніки. І танк цей – другий. Першим був наш Т-34 – у серпні цього року. Під час відступу він загруз у болоті під Вишгородом, у селі Синяк. Танкісти його висадили в повітря, щоб не полишати ворогу цілим. Те, що від нього залишилося, ніхто не захотів брати. Довелося просто здати на брухт. Також маємо на своєму рахунку два літака. Перший – «Юнкерс-87» – відкопали на двох городах двох дуже завзятих бабусь. Була весна і щойно картоплю посадили. Чекати ми не хотіли. Тому були змушені викупити в обох сусідок весь урожай у травні. Другий – «Фоке-Вульф-190». В ньому ми знайшли навіть останки німецького пілота. Ним виявилася жінка. Дуже добре збереглися довге волосся, шкіряна болгарська куртка, светр, зашитий жетон з номером, чоботи і навіть гаманець. У гаманці були українські окупаційні карбованці, прибалтійські й радянські гроші, німецькі рейхсмарки, французькі франки. Повоювала фройлін. Крім того, при дамочці виявили німецьку нагороду, вартість якої згідно з каталогом – понад 12 тисяч євро. Такі нагороди, як я дізнався, могли вручати тільки високі чини Німеччини, навіть сам Гітлер міг її тим нагородити. Утім, ця нагорода зникла безслідно, а решта зберігається в Києві на спеціальному складі.
– Чому ви цим займаєтеся?
– По-перше, це моє хобі. По-друге, це можливість контактувати з іншими професіоналами своєї справи. Наприклад, навчатися у військового історика і дизайнера техніки Володимира Яковича Кравцевича-Рожнецького. Такого аса своєї справи годі шукати. Від нього я дуже багато дізнався про військову техніку Другої світової. Що ж до танків, то в наш час вони раптом стали напрочуд популярними. Кожен скоробагатько нині бажає похвалитися перед гостями танком на городі чи в саду. Навіть маю замовлення від таких. Не тільки від наших, але й від іноземців – від німців. Кажуть просто – знайди мені те й те. І я можу знайти. Знаю місця, де від людських очей заховано чимало кілограмів броні. Тай й не тільки техніки. Однак не поспішаю розкопувати.
– Чому ж?
– У нашій країні досі не врегульовано законодавство про знахідки минулого, особливо військової амуніції. Нема елементарного права на те, що знайшов. Німецькі танки відбирає держава. А «Тигри» і «Пантери» – найпопулярніші серед заможного нашого люду. Особливо помальовані й з хрестами, як у кіно. Дозволяється користуватися тільки тими відкопними реліквіями, які були на озброєнні в радянській армії. В Європі такого нема. Там так: що знайшов, то твоє. Тільки податок плати. А в нас – тиждень колупався в багні, витрачав свої гроші, а потім, будь ласка, віддай. На Заході машини ремонтують, так би мовити, ставлять на ноги. Тобто знайдені машини в них на ходу. Там нікому не треба ховатися. Хочеш поїздити на полігоні – плати і катайся. А в нас ще радянське право.
– Ви намагалися зі своїми колегами проштовхувати це питання для розгляду в законодавчих органах?
– Наразі це було неможливим. Але сподіваюся таки серйозно зайнятися правовим аспектом. Чому, скажімо, не брати з нас податок, як з нумізматів за операцію купівлі-продажу, чи з філателістів? Може, з часом і до нас прислухаються.