Зник. У безвісті…
Під час урочистостей, присвячених подіям Великої Вітчизняної війни, уже не один десяток років вітаємо сивочолих ветеранів, груди яких прикрашають бойові нагороди. Зазвичай згадуємо й загиблих на ратному полі. А що ми відаємо про тих, хто також пішов на фронт боронити рідну землю від коричневої чуми й у горнилі війни зник безвісти? Майже нічого. Не пролив світла на солдатську долю інженера-літакобудівника Федора Харитоновича Усіка й скупий на слова офіціоз. На безліч запитів його дружини – Марії Іванівни – лише 1950 року відписали: «Ваш чоловік, військовий інженер 2-го рангу Усік Федір Харитонович, зник безвісти у вересні 1941 року».
Пізніше пошуками свого дідуся перейнялася онука – Олена Леонідівна Біла. Однак поки що безрезультатно.
…Федір Харитонович народився 1900 року в місті Корсуні-Шевченківському. Трудову діяльність розпочав у 10-річному віці. 1919 року опинився в лавах Червоної Армії. Демобілізувався в 1925-му.
Згодом доля закинула молодого чоловіка до Кіровограда, де працював на одному з місцевих заводів лінійником.
Допитливість, кмітливість, творчий підхід до робітничої справи, жага до знань, неабиякий інтелект і розум Федора Усіка не залишилися непоміченими. Одного з найкращих своїх працівників керівництво підприємства направило на навчання до Запорізького інституту сільськогосподарського машинобудування. Звідти він перевівся до Київського машинобудівного (нині – Національний авіаційний університет) й здобув диплом інженера-літакобудівника.
Після завершення навчання Федір Харитонович працював в омських авіаційних майстернях, викладав у другому авіатехнікумі, що в Харкові.
До Києва повернувся на посаду головного інженера майстерень аеродромного обслуговування головного управління ЦПФ. Війна ж його застала на заводі №43 (сучасний «Авіант»). Звідти 23 червня 1941 року Федір Усік пішов боронити Вітчизну.
Близько трьох місяців бився він з ворогом. Як робив це – невідомо. Бо ж за офіційною довідкою: зник безвісти. А втім, це означає, що найімовірніше за все, загинув, захищаючи рідну землю від поневолювачів. А тіло солдата, можливо, покоїться в одній із братських могил, рясно розкиданих по всій Україні. Та й не лише по нашій землі…
Ім’я Федора Харитоновича Усіка занесено до Книги пам’яті України – том 3, стор. 916. Ну а його онука Олена Леонідівна ні на мить не полишає надії колись-таки довідатись про час, місце й обставини загибелі свого дідуся.
* * *
Цією інформацією редакція «Вечірнього Києва» починає публікацію матеріалів, присвячених 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Ми розраховуємо, шановні читачі, й на вашу участь у цьому газетному марафоні.