Дім плакучої вдови

Уже й не знаю, скільки разів останнім часом проходила повз цей будинок на Лютеранській, 23. Фасадом він повернений на цю вулицю, тилом – до Адміністрації Президента.

Отже, саме цю будову, блискучий зразок київського модерну, кияни називають домом плакучої вдови. Скажу відразу: з конкретною вдовою він, звісно, не пов’язаний. Але елегантний маскарон, що вирішений як прекрасно-сумне жіноче обличчя, котре дивиться на нас із фасаду, під час негоди затікає водою, що й нагадує сльози. Звідси народна назва будинку.

Історично-архітектурна довідка. Цей особняк було зведено архітектором Е. Брадтманом 1907 року на замовлення полтавського купця Сергія Аршавського. Стильний будинок із майже симетричним фасадом є своєрідною візитівкою фешенебельних Липок. Після того, як вітер жовтневого перевороту виніс із Києва колишніх власників і цього особняка, саме тут діяла Федерація іноземних груп при ЦК РКП (б).

Двоповерховий будинок надзвичайно елегантний. Візуальною домінантою є мотив арки. Перший поверх обкладено сірим нешліфованим каменем. Над балконом, куди, боюся, вже давно ніхто не виходив, сумує згадане обличчя плакучої вдови. До слова, цей будинок мені завжди здавався мертвим: протягом  не одного десятка років, коли б не проходила повз нього, ніколи не бачила ні у вікнах його, ні коло нього жодної живої душі. Утім, хіба тільки цей особняк «зачарований»? Поки мій чи не щоденний маршрут пролягає нині від майдану Незалежності повз усі знакові місця «помаранчевої революції», використовую ситуацію ось яким чином. Крім розмов із людьми з усієї України, їхніх облич,  роздивляюся неквапно й  чудові, не в наші часи збудовані, особняки Липок. І що ж: чимало з них, видно з першого погляду, відселені, і нині, після добротного ремонту та реставрації,  вже готові прийняти  єдиноосібного власника. Але це вже інша, аж ніяк не  архітектурна тема...