До Сонця!
Чи так уже й дивно, що в грудні, у Пилипівку, коли найдовші ночі і найкоротші дні, та й погода навіює смуток і тугу, не тільки настає втомлюваність й зниження працездатності, а й подекуди різкий спад життєвих сил. Кажуть, це пора, коли без спротиву й боротьби люди відходять у кращий світ. Чи так це?
Євген Товстуха у своїй книжці «Фітоетнологія українців» зокрема зазначає «…Людське життя, як біологічна субстанція (на жаль) має свій початок і кінець. У ньому природні фактори вельми багатогранно впливають на стан душі й тіла. А в літньому віці на рамена людини тиснуть потужним тягарем й численні геронтологічні нашарування та недуги, які й призводять до смерті… У далекому минулому українець замислюється. Здіймає руки до неба. Замовляє стихії, приносить Всесвіту дарунки, …влаштовує пошанування свят сонячного кола, адже сонце щороку втрачає свої сили в осінньо-зимові місяці… Але енергія його вічна. Звідси поклоніння Сонцю, його кольору. У лікувальній магії праукраїнців також переважають ті лікарські рослини, що цвітуть жовтими, оранжевими та червоними квітками…»
Справді, фенологічні зміни в природі, особливо зі скороченням дня та більш раннім настанням темряви, наші пращури пов’язували з впливом темних злих сил: Чорнобога, Мари, різного чортів’я, відьом, злих ворожбитів та ін. І, щоб протистояти цим силам, вони проводили замовляння Сонця, творили величні ритуали свята. Люди допомагали Сонцю світлом душі, запаленими свічками, багаттям, святкували весілля Свічки.
Крім того, за давніми повір’ями, увечері 21 грудня гине все – зорі, планети, Сонце, й навіть цілий Всесвіт. І наші предки боялися, чи встигнуть боги створити нове Сонце, тому допомагали їм, запалюючи 120 вогнів. А коли вранці Сонце з’являлося на горизонті, втома й знесилення знаками. Вважають, що цієї ночі помирає й народжується не лише Всесвіт, а й боги та їхні посланці на Землі. Як з’ясувалося, насправді більшість пророків і святих різних релігій народилися саме з 21 на 22 грудня. А тому саме цю ніч у давніх слов’ян заведено було називати Різдздвом.
Не забувайте також, що саме в грудні завершуються свята сонячного кола. Та самих сонячних днів стає все менше, – вони навіть вимірюються годинами: лише 43,7 години, тоді як у липні – 307,6 сонячних годин. Та етнічні українці спрадавна не мирилися з таким становищем. У грудні, коли сонце дуже швидко ставало на вечірньому прузі, вони єдналися з ним символічно – випікали модель Сонця з тіста. Це було свято Калити. І, щоб наблизити Сонце до своїх сердець та душ, кусали Калиту, влаштовуючи чарівне дійство. Споживаючи ритуальний хліб, співали:
Калито-Калита солоденька вдалася…
як ми її з’їли, до Сонця полетіли…Капітоліна КОЛЯДА