Традиційна репетиція континентального чемпіонату

Дев’ятий рік поспіль наприкінці листопада Київ збирає провідні жіночі гандбольні дружини на рейтинговому турнірі, що присвячений пам’яті Ігоря Турчина. Але не тільки для того, щоб знову нагадати світові про видатного Тренера. Київський традиційний стає ще й репетицією офіційних міжнародних змагань найвищого рангу, які звично припадають на останній місяць року.

Цьогорічний гандбольний збір на берегах Дніпра – дев’ятий за ліком. Найперший, що відбувся 1996 року, завершився тріумфом виплеканої Ігорем Євдокимовичем Турчиним спартаківської команди, яка зажила слави легендарної ще за часів існування. Зате після прем’єри в епіцентрі подій опинилися національні збірні. Тричі головний приз київського міжнародного здобувала наша гандбольна дружина, чотири рази, в тому числі й торік, – російська. Це й не дивно, бо обидві команди по праву називаються серед найкращих у сучасному жіночому гандболі. Хоча й решта гостей української столиці, як правило, належать до провідних у світі. Листопад 2004 року подарує киянам і гостям красеня-міста над Дніпром бажану зустріч із австрійською та білоруською збірними.  Білоруську гандбольну дружину вважають од-нією з найперспективніших у Старому Світі, що засвідчив і вихід сябринь до фінального турніру Євро-2004. Натомість австрійська команда, пропустивши олімпійський турнір у Греції, поступово повертається до світової когорти, зарекомендувавши себе з найкращого боку в контрольних міжнародних стартах. Австрійський гандбол звично використовує напрацювання слов’янських шкіл: основу тамтешньої «націоналки» становлять  натуралізовані вихованки балканських і пострадянських клубів, у тому числі й українки – воротар Наталя Русначенко, яка ще за союзних часів захищала останній рубіж київського «Спартака», а також форвард Тетяна Логвин, добре відома симпатикам запорізького «Мотора» за дівочим прізвищем Безуменко. До речі, остання в 69 матчах за збірну Австрії закинула … 418 м’ячів! Останнього гучного успіху на міжнародній арені австрійки досягли 1999 року, коли завоювали «бронзу» світової проби. А ще за рік – фінішували  п’ятими на Олімпійських іграх у Сіднеї… Білоруски такими показниками похвалитися не можуть. Але розхожа фраза про те, що «в них ще все попереду», повною мірою стосується й наших сусідок. Основу національної команди Білорусі становить мінський клуб БНТУ. З ним, як і зі збірною, працює олімпійський чемпіон Костянтин Шароваров. А найвідоміші з-поміж його підопічних – легіонерки з Німеччини Тетяна Хлиманкова і Раїса Тиханович, які на пару зіграли близько 150 матчів у головній гандбольній дружині Білорусі й закинули майже 600 м’ячів… А що наші дівчата? Леонід Ратнер, провівши перевірку команди боєм в Угорщині, де й почнеться 9 грудня континентальний чемпіонат, осів на базі в Кончі-Заспі, щоб визначитися з основним складом. А вибирати, судячи з усього, буде з кого, бо на участь у Кубку Турчина господарі заявили ще й збірну клубів, з якою працюватиме запорізький тренер Сергій Польський. І не забувайте: сьогодні Київ матиме змогу безпосередньо привітати бронзових призерок Олімпійських ігор у Афінах – українських гандболісток на чолі з їхнім уславленим наставником Леонідом Ратнером.