Іванчук і товариство: шахові королі сучасності

«Дорога «Вечірко», розділяю з тобою радість від перемоги нашої команди на Всесвітній шаховій олімпіаді! А користуючись нагодою, прошу розповісти, як українці виступали на цьому представницькому планетарному турнірі в попередні роки…» Віталій Бориславець, шахіст-аматор із Малинського району Житомирської області.

– Найперша після розвалу СРСР олімпіада відбулася 1992 року й завершилася прогнозованим успіхом росіян, які в чотирнадцяти матчах здобули 39,5 очка. До 2004 року росіяни виграли шість Всесвітніх олімпіад поспіль, але свого прем’єрного результату так і не повторили. За цікавим збігом обставин, українці стали переможцями цьогорічного турніру саме з таким результатом – 39,5 очка. Це – четвертий вихід України шахової на п’єдестал пошани. До цього наші шахісти фінішували другими 1996 року в Єревані, а також двічі поспіль третіми – 1998 року в Елісті та 2000-го в Стамбулі. Інші спроби українців увійти до чільної трійки успіхом не увінчались, а 2002 року в Бледі (Хорватія) вони навіть не пробилися до чільного десятка. Назагал олімпійцями в різні часи були аж дев’ятнадцять українських гросмейстерів. Основним рекордсменом є львів’янин Василь Іванчук (на знімку): 90 партій, 34 перемоги, 54 нічиї, 2 поразки, 61 очко – це найвищий орієнтир для решти шахістів. 47 партій на Всесвітній шаховій олімпіаді зіграв інший львів’янин – Олег Романишин, 39 – Руслан Пономарьов (Краматорськ – Київ). Юний дебютант Сергій Карякін, завоювавши індивідуальний приз за найкращий результат на шостій дошці – 6,5 очка з семи можливих, одразу посів у історичному реєстрі одинадцяте місце, випередивши іменитих Олександра Бєлявського, Адріана Михальчишина і ще шістьох відомих гросмейстерів.