Хто заплатить за втрачене здоров’я?
Життя ще раз доводить, хоч би які суспільні чи політичні перетворення відбувалися, бюрократія виживає за будь-яких обставин – позитивних чи негативних. Як і двадцять-тридцять літ тому, пересічному громадянину і нині часто складно добитися правди, бо деякі бюрократи сидять по затишних кабінетах та ганяють людину від інстанції до інстанції. Час минає, а проблема так і залишається нерозв’язаною. На жаль, таких ситуацій нині – безліч.
У подібну потрапила киянка Валентина Щукіна. 82-річна жінка вже понад два роки добивається законного права на отримання страхових виплат у зв’язку із профзахворюванням. За цей час у неї накопичилася чималенька тека листування з цього приводу з різними установами, а точніше з байдужими відписниками. З цими документами нас ознайомив син Валентини Олександрівни Володимир Леонідович, який звернувся по допомогу до «Вечірки».
...У 50-ті роки Валентина Олександрівна дев’ятнадцять років пропрацювала в клінічній дитячій лікарні міста Чернівці лікарем-рентгенологом. Ця робота в тодішніх умовах не могла не позначитися на здоров’ї. Лікар Щукіна стала інвалідом III групи ще 1956 року. Тоді в Центральному інституті експертизи працездатності та інвалідності (такий розташовний у Харкові), де вона перебувала на обстеженні, їй поставили діагноз – хронічний рентгенологічний дерматит із явищем екзематизації; профзахворювання. Проте Валентина Щукіна продовжувала працювати аж до 1972 року, а доплату до інвалідної пенсії – страхові відсотки – не отримувала.
1972 року лікар Щукіна переїхала до столиці і стала завідувати кабінетом ЕКГ в одній зі студентських поліклінік. Ця робота вже не була шкідливою, проте хвороба прогресувала і згодом перейшла в рак шкіри. Валентина Михайлівна останніми роками пережила дві складні операції, комісія МСЕКу визнала її спочатку інвалідом II-ої, а торік I-ої групи.
Два роки тому Валентина Олександрівна звернулася до Київського міського відділення Фонду соціального страхування із заявою про надання виплати страхових відсотків у зв’язку із професійним захворюванням.
– У відділі, що займається питаннями інвалідів профзахворювання, відмовилися навіть подати необхідний в такому разі запит до Центральної медико-соціальної експертної комісії, де є висновки з приводу захворювання матері, – розповів Володимир Щукін. – Хоч факт профзахворювання підтвердили і в міському центрі профпатології, є й висновки центральної лікарсько-експертної комісії Інституту медицини праці. Усі ці документи ми подали до відділення Фонду.
Складність ситуації ще й у тому, що лікарню в Чернівцях, рентгенкабінетом якої колись завідувала Валентина Щукіна, ліквідували. Частина господарства перейшла до іншого медзакладу, архів втрачено, тому документів, які підтверджували б факт профзахворювання, немає. Цю справу, щоправда, розглядали в Чернівцях три організації – міське відділення Фонду соцстраху, лікарня та міська санепідстанція. Зрештою комісія лише байдуже відповіла: «Щукіна не повинна була продовжувати працювати на посаді рентгенолога з таким захворюванням». Але ж Валентина Олександрівна тоді й сама про це не знала! Працювала собі та й усе, тим більше, начальство не заперечувало.
– 2003 року ми звернулися з проханням про допомогу до Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової, – розповів далі Володимир Щукін. – Звідти надійшла відповідь, що мати має право на отримання страхових виплат, після встановлення МСЕКом ступеня втрати працездатності, згідно із Законом «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набув чинності з 1 квітня 2001 року.
У листі від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Щукіній повідомили, що «звернення надіслано до Фонду соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань для розгляду по суті». Відтоді минуло понад рік, але Фонд соцстраху на листа не відреагував.
Натомість у профадвокатурі Щукіним порадили відстоювати свої права в судовому порядку. Проте позов Щукіної до Фонду соцстрахування Чернівців, лікарні та міськсанепідстанції відмовилися приймати за місцем проживання в Деснянському райсуді. Мовляв, подавайте позов у Чернівцях. Знову безвихідь. Адже тяжкохвора 82-річна старенька не в змозі їздити на суди до іншого міста.
* * *
Валентина Михайлівна Щукіна багато років пропрацювала в медицині, не пошкодувала власного здоров’я заради порятунку життя та здоров’я інших. Вона – учасник Вітчизняної війни, їй вже 82... Чому чиновники примушують літню хвору жінку оббивати пороги інстанцій, їздити по судах, якщо вона не в змозі навіть ступити за поріг власної оселі? Невже держава так збідніє, якщо без зайвої бюрократичної тяганини стане виплачувати їй оті мізерні копійки за втрачене здоров’я?