Легендарний гетьман: знову зустріч
У понеділок до відділу культури «Вечірки» зателефонували кілька читачів, які побували у п’ятницю в Національному театрі опери та балету на прем’єрі нової постановки опери «Мазепа». Хотіли дізнатися про історію постановок цієї опери, зокрема, й на київській сцені та докладніше – про роботу композитора Петра Чайковського над цим твором.
Розповідає завідувач інформаційно-видавничого відділу Національної опери, заслужений діяч мистецтв України Василь Туркевич.
– «Мазепа» – одна з вершинних опер Чайковського і – єдина, яка торкається української історії. Хоч усе життя композитор захоплювався батьківщиною свого діда і прадіда, що були козаками, які носили прізвище Чайка. У багатьох його творах звучать українські мелодії.
Чайковський не відразу погодився на пропозицію написати оперу за мотивами поеми О.Пушкіна «Полтава». Лібрето В.Буреніна здавалося йому прямолінійним, політизованим, хоч деякі сцени, особливо ті, що відображали почуття Марії і Мазепи, зацікавили. Композитор писав тоді (1882 р.): «Ще рік тому К.Давидов надіслав мені лібрето «Мазепи», перероблене Буреніним із поеми «Полтава». Воно мені тоді не вельми сподобалося, хоч я й намагався деякі сцени втілити в музиці, але справа якось не складалася, я залишався байдужим до сюжету. І ось одного дня я перечитав лібрето, перечитав поему Пушкіна, був схвильований деякими сценами й віршами і почав зі сцени між Марією і Мазепою, яка без змін перенесена із поеми в лібрето…»
Композитор не в усьому поділяв офіційну позицію і погляд щодо ролі й діяльності Мазепи, про що свідчить його втручання в текст лібрето і зміна деяких акцентів у пушкінських текстах. Проте він чудово розумів, що цензура не дозволить показати оперу, де постав би Мазепа державником, самодостатньою політичною і духовною особистістю. Тому всю увагу Чайковський зосередив на драматичній колізії кохання уже немолодого гетьмана і Мотрі (Марії) Кочубеївни, доньки генерального судді Василя Кочубея. Автор створює виразні психологічні портрети-характери дійових осіб опери, розкриває через вокальні барви глибину психологічного конфлікту між Мазепою та Кочубеєм, Любов’ю Кочубеївною, Іскрою й Андрієм. Цей конфлікт, розкритий у динаміці сольного і ансамблевого співу на тлі виразних чоловічих та жіночих хорів, і є, власне, сюжетно-етнічною домінантою твору Чайковського, яка дає змогу відійти від політичного трактування того чи того образу.
Доля Івана Степановича Мазепи завжди цікавила письменників, композиторів, художників. Свої твори цій знаменитій особистості присвятили Вольтер, Гюго, Байрон, Словацький, Аладін, Ліст. Не міг оминути цієї великої постаті й Пушкін, особливо після того, як, відбуваючи заслання на півдні Росії, мав змогу глибше ознайомитися з історією України, зокрема і часами козаччини. Працюючи над «Полтавою» (1828), поет опирався на офіційне трактування діяльності гетьмана, біографію якого змальовувала й історія Карамзіна, і документи, винятково чорними барвами, як віроломного і підступного зрадника. Уряд пильно стежив за тим, щоб публікації – і наукові, й літературні – формували думку про українського гетьмана як про зрадника і підступну людину. Саме таким, власне, й зображає його російський поет. Але Пушкін подивився на Мазепу не тільки як на державного діяча, а й як на людину, якій притаманні і добро, і зло, і гарячі почуття.
Працюючи протягом 1882 – 1883 років над оперою «Мазепа», Чайковський вирішує зосередитися на драмі сім’ї Кочубея. «Ніколи мені не давався так важко великий твір, як ця опера», – писав у одному з листів композитор. 1883 року в Парижі він завершив партитуру.
Чи знав Чайковський, працюючи над «Полтавою», що Пушкін багато історичних фактів виклав довільно? Ні Орлик, ні Мазепа не брали участі в катуванні Кочубея та Іскри, смертельний вирок яким винесли російські судді. Ймовірно, знав. На той час уже була надрукована знаменита праця Миколи Костомарова «Мазепа». Але композитор пішов не за історичною правдою, а за високою художньою напругою пушкінського твору. Попри те, що оперу можна з повним правом назвати історичною, Мазепа й інші дійові особи в естетичному і художньому планах були для нього літературними героями. І саме з цього маємо йти і ми, даючи сьогодні оцінку одній із найкращих опер: Чайковський ставиться до неї виключно як до художнього музичного твору.
Прем’єра опери «Мазепа» відбулася в лютому 1884 року в московському Великому театрі, того ж місяця з оперою ознайомилися і в Петербурзі. Але сприйняли її досить прохолодно. «По суті успіху не було. Тепер для мене це очевидно», – писав Чайковський. Досить гостро критикували сюжет опери і після київської прем’єри (1886), зокрема в історичному журналі «Киевская старина».
Тільки з постановки «Мазепи» на сцені Московської приватної опери (1900 р.) почалося нове життя цього музичного твору. На київській сцені оперу ставили багато разів – у 1901, 1905, 1913, 1922, 1925, 1937 роках. Після тривалої перерви у 1962 році постановку опери здійснили диригент Костянтин Симеонов, режисер Ірина Молостова, художник Федір Нірод. 1990-го інтерпретацію твору здійснили диригент Володимир Кожухар, режисер Дмитро Гнатюк, художник Марія Левитська. У цій постановці (головний хормейстер Лев Венедиктов) опера йде і нині.