Бессарабка – візитівка Києва
Серед численних столичних візитівок, як то свята Софія, Поділ з Андріївським узвозом і святим Володимиром на березі Дніпра, що відомі не тільки всім без винятку киянам, а й більшості українцям в усьому світі, своє почесне місце зайняв і Бессарабський ринок. Звісно, такої слави він зажив не одразу. Проте в усі часи ринок на Бессарабській площі був гамірним, багатолюдним торговельним центром.
Свідчать про те не лише історичні хроніки, а й сімейні перекази-байки не тільки столичних жителів. У нашій родині, зокрема, аби похизуватися фізичними даними далекого пращура, розповідали, що той, швець за фахом, рано-вранці вирушав за 80 кілометрів до Києва, щоб купити все необхідне для свого ремесла. Повертався додому під вечір. А коли спати вкладалися, вже мав нові черевики або чоботи. А скуповуватися він ходив, як каже моя бабуся, на «Бассарабку». Тоді в столиці працювало ще шість ринків – Володимирський, Житній, Галицький, Либідський, Печерський і Сінний – та чомусь головним у свідомості моїх родичів був і є саме цей.
Ринок, що славився своїми торгами, втім був найбільшою проблемою тодішньої міської влади, яка кілька разів намагалася навести на ньому лад. Наміри щодо благоустрою ринку, на жаль, нічим конкретним не завершувались, бо його перебудова й реконструкція потребувала чималих коштів. Тож Бессарабка і 1897 року й надалі залишалася «брудною клоакою, що псує враження від Хрещатика і від чудового Бібіковського бульвару (нині бульвар Тараса Шевченка) своїми заяложеними лавками, смородом, брудом, відходами м’ясних крамниць», як писав колись один із київських журналістів. Окрім базару на Бессарабській площі (певний час вона називалася площею Богдана Хмельницького), була розташована й так звана біржа пароконних візниць другого розряду. Звісно, таке сусідство ще більше псувало враження. Лише 1904 року в Київській міській управі було розроблено креслення базарних торгових місць. За проектом, це були «прямокутні, дерев’яні каркасні з облицюванням крамнички, фронтон і дах яких були б прикрашені геометричною різьбою». Креслення міська управа передала власникам базарних магазинчиків, намагаючись узяти з них підписку-зобов’язання про будівництво торговельних місць за цим проектом. Утім, майже всі вони відмовилися від такої пропозиції, мовляв, і так потерпаємо від переміщення магазинів, площу перед якими асфальтують. Ще однією причиною відмови було те, що чимало крамничок на базарі мали площу більшу, ніж запропоновані владою. Масовий спротив не мав таких проявів, як перекриття важливих для столиці доріг, однак влада пішла на компроміс – домовились перебудувати за запропонованим проектом тільки дахи на існуючих торговельних місцях. На цьому «реконструкція» й завершилась.
Безпосереднім поштовхом до будівництва критого Бессарабського ринку, такого, яким він нині є, став духовний заповіт київського комерсанта-мільйонера Лазаря Бродського (помер 19 вересня 1904 року). В одному з пунктів цього документа зазначалося, що на будівництво ринку Лазар Бродський передає 500 тисяч рублів. Утім, лише через три роки міська дума прийняла принципове рішення про зведення Бессарабського критого ринку. Освячення споруди відбулося 3 липня 1912 року. Ось що про цей день розповідають історичні хроніки: «Подавали шампанське. Після численних тостів відбулася церемонія передачі ключів. Нікельовані ключі від воріт ринку голова будівельної комісії передав міському голові Дьякову, а той вручив їх завідуючому базарним відділенням управи. Прийнявши ключі, той запропонував тост за нових торговців, які вже не будуть торгувати серед бруду, і за тих, хто прийшов до критого ринку, щоб організувати свій промисел на більш культурних началах…»
Перший у столиці критий ринок став взірцем – найкраще приміщення, найновіше обладнання й найліпші умови для торгівлі. Під дахом працювали 31 крамниця і 165 торгових місць, які ще до дня освячення ринку майже всі віддали в оренду комерсантам.
– Ми й тепер намагаємося підтримувати імідж найкращого ринку столиці, – стверджує його нинішній керівник, директор КП «Бессарабський ринок» Анатолій Плахотнюк. – Судячи з того, що у нас часто бувають іноземні делегації та й дуже відомі люди, нам це вдається. Звісно, подивитися є на що. Приміром, обладнано найсучаснішу ветиринарну лабораторію, яку очолює Лідія Лисенко. Подібної в Україні немає. Цілком зрозуміло, що продукція на прилавках завдяки цьому найвищого ґатунку.
Бессарабський ринок перший, що почав працювати цілодобово. Причому у нас дуже багато нововведень, започаткувань, які не мають аналогів в Україні. Приміром, чи бачили ви десь на ринку «Чайний клуб», де б цілодобово можна було скуштувати елітні сорти китайського чаю? На Бессарабці працює одна з найкращих піццерій столиці. Звісно, можна закинути, що найкраще – це найдорожче, але це не завжди так. Скажімо, щодня близько 16-18 години саме на Бессарабському ринку буває найдешевше в місті м’ясо. І найякісніше, можемо гарантовано запевнити вас.
Останнім часом керівництво КП «Бессарабський ринок» намагається всіляко здолати сформований протягом останніх півтора десятка років стереотип про астрономічну дорожнечу товарів на ринку. Як запевняє директор, ціни на продукцію, ставки ринкового збору, плата за послуги такі самі ж, як і на інших 150 ринках столиці. Переконує в цьому й те, що адміністрація швидко вирішувала проблеми зі стихійною торгівлею поряд з ринком.
– Ставки в нас такі низькі, що доступні навіть бабусям з недорогим крамом, – веде далі директор. – Їм вигідніше під дахом торгувати. Хоча завжди 5-6 таких продавців «мостяться» з боку Хрещатика. Що їх там приваблює – не знаю. І місця вільні у нас є. Нині, приміром, лише в м’ясних рядах не зайнято близько 70 торговельних точок. Проте одна серйозна проблема в нас таки є. Роками намагаємося вирішити питання під’їзних шляхів. Навколо нашого ринку заборонено зупинку і стоянку автомобілів. Місць для паркувань обмаль, та й ціни на них дуже високі. Більшості потенційних покупців вигідніше їздити на інші ринки, що розташовані неподалік, аніж сплачувати за паркування ціну, яка подекуди сягає 4 гривень. Отже, ми відчутно потерпаємо через це.