«Шахтар» проти «Дніпра»
Останньої неділі травня, за традицією новітніх часів, Україна визначається з найкращою кубковою командою футбольного року. Цього разу на головній спортивній арені держави зійдуться «Шахтар» і «Дніпро» – найавторитетніші провінційні клуби, що володіють, як і «Динамо», символічним статусом українських грандів. Зійдуться на «кришталевій» стежині всьоме. І втретє – в «кришталевому» фіналі.
Конфуз для початку
Здається, іншої такої пари в кубкових перегонах не віднайти. Не лише за частотою турнірного протистояння – за рівнем опоненства також… Історія цих взаємин бере відлік уже з найпершого вітчизняного розиграшу, що відбувся навесні 1992 року. Шляхи «Шахтаря» та «Дніпра» перетнулися в чвертьфіналі, й зіткнення те спричинило конфуз. Дніпряни, котрих аж ніяк не безпідставно вважали фаворитами прем’єрного національного сезону, були просто розгромлені в Донецьку – 0:6. Цікаво, що один з тих м’ячів забив 18-річний «малюк», який за кілька років у складі «Динамо» став Великим Ребровим… У Дніпропетровську господарі, звісно, й не рипалися, задовольнившись хіба що фактом мінімальної перемоги завдяки голу Коновалова (до речі, в майбутньому також динамівця й партнера Реброва) – цим невтішна загалом «кришталева» пригода молодої команди молодого тренера Павлова й скінчилася. Проте позначка в історичній пам’яті зосталася і, як водиться, стала своєрідним дороговказом: гірники й донині значно успішніші в кубкових змаганнях, аніж дніпряни… Наступна «рядова» кубкова зустріч опонентів відбулася навесні 1996 року. Знову в чвертьфіналі, знову в Донецьку і знову зі сумним для гостей підсумком. Оскільки суперництво було одноматчевим, то, після запеклого 120-хвилинного поєдинку й нічийних 2:2 на табло, довелося виконувати серію пенальті, в якій вправнішими виявилися господарі поля… Після цього настав час напівфінальної конкуренції. Щоправда, з однаковим ігровим фіналом. 2002 року «друзі-суперники» обмінялися перемогами, проте гірники забили на один м’яч більше. А ще за рік донецькі футболісти взяли гору завдяки домашній перемозі проти нічиєї в Дніпропетровську.
Банкет для суперника
Але є в кубковій історії протистояння двох грандів і насправді виняткова сторінка – фінальна. Травень 1995 року звів «Шахтаря» й «Дніпро» в красені Києві вперше. Фаворитом по праву вважався клуб з Дніпропетровська. Маючи солідну матеріальну підтримку столичного газового магната Бакая, «Дніпро» обзавівся німецьким тренером з європейським авторитетом Штанге та футбольними консультантами з досвідом роботи в «Динамо» Безверхим і Ошемковим. А команду поповнила низка чудових майстрів, у тому числі й зарубіжних – бразилець Емерсон зокрема. Дніпряни того сезону були в чільній трійці, а «Шахтар», розпрощавшись з тренером Яремченком і трьома провідними виконавцями – Ателькіним, Леоновим і Матвєєвим, ні на що не претендував у чемпіонаті. Проте кубок здобула донецька дружина з росіянином Сальковим на тренерському містку. І знову завдяки талану в післяматчевій серії пенальті. За рахунку 6:7 ніхто з дніпропетровців не наважувався підійти до «точки». Ветерани буквально заштовхнули до ударної зони молодого форварда Фінкеля, який прийшов до команди з Чернівців і провів загалом непоганий сезон. Але Борис своїм шансом не скористався… За два роки історія повторилася. «Дніпро» тренера Грозного пробився до фіналу в ранзі фаворита, проте лаврів не завоював. Фатальною стала помилка стопера Сосенка: його поперечну передачу поблизу володінь Медіна перехопив Ателькін і, вискочивши сам на сам із голкіпером, розважливо «розстріляв» ціль. Першотаймовий гол виявився «кришталевим», і за банкет, завчасно замовлений дніпропетровцями на сімнадцятому поверсі готелю «Спорт», розплатилися господарі «Шахтаря». А взагалі, той фінал найбільше запам’ятався… передфінальним ажіотажем. Тренер «Дніпра» Грозний, поступово втрачаючи авторитет і важелі впливу на колектив, під загрозою відрахування заборонив підопічним спілкуватися з пресою. Схоже, він сам уже не вірив ні в можливості команди, ні в свій творчий потенціал. Інакше чим пояснити дивовижну й поспіхом проведену дозаявку високорослого й солідновікового форварда Лютого, який не мав ігрової практики і не «вписувався» до тактичної моделі «Дніпра», що її задекларував Грозний. Пізніше тренер-невдаха зізнався, що раптова поява Лютого в дніпропетровській команді, як і його раптове зникнення після двох матчів, були зумовлені лише можливим виступом у кубковому фіналі. «Мавр» нічого так і не зробив, а тому і промайнув на футбольному небосхилі самостійного вітчизняного футболу як ніким не помічений метеорит…
Коли вилучення не зло
Третє побачення суперників у фіналі обставлене не менш цікавим антуражем. По-перше, обидві команди підтверджують історичне реноме високими результатами в поточному сезоні. Зважаючи на це, фаворита в парі, радше, немає. По-друге, фіналісти виступають під проводом тренерів, що досі не перемагали в українських турнірах найвищого рангу. Щоправда, з уточненням: останнє стосується Луческу, але не Прокопенка, який поки що, доки румун не став на капітанський місток остаточно й безроздільно, продовжує безпосередньо керувати діями футболістів. А Прокопенко в українському футболі зажив цілком заслуженої слави найпершого кубкового тріумфатора: це під його керівництвом у травні 1992 року перемогу в історичному – найпершому! – фіналі здобув одеський «Чорноморець». Третя вельми важлива подробиця стосується потужності глядацької підтримки. Обидва клуби, заручившись підтримкою губернаторів, заявили, що привезуть до столиці не менш як по двадцять тисяч уболівальників! Такого «футбольного десанту» не було зафіксовано на жодному з попередніх Днів Києва («кришталевий» матч традиційно приурочується до наймасовішого свята в столиці). Судячи з усього, «Шахтар» не буде повноправним фаворитом і на трибунах… І ще цікавинка, що може позначитися на перебігу суто футбольних подій: у гірників, радше всього, не буде нігерійського форварда Агахови, який заліковує травму; зате дніпряни готуються до фіналу в оптимальному складі. Остання подробиця стала можливою завдяки винахідливості провідного напівоборонця Ротаня. «Нарвавшись» на попередження в суботній зустрічі з динамівцями, Руслан, як здалося, підвів команду: «гірчичник» став восьмим у його пасиві, що автоматично спричиняло наступну двоматчеву дискваліфікацію. Та недарма стверджують, що вихід існує з будь-якої ситуації: Ротань абсолютно свідомо заробив ще одне попередження наприкінці матчу з киянами й завчасно залишив поле за дві жовті картки, котрі відтак обернулися на одну червону. А в цьому разі дискваліфікація менша – лише одноматчева. Тож Руслан учора не зіграв проти «Оболоні», зате вийде на поле в неділю проти «Шахтаря».