Не губернія, а земля
Чернігів став ближчим до Києва: маршруткою – година сорок п’ять хвилин від станції метро, що так і називається – «Чернігівська». Навіть одноденної поїздки вистачає на незабутні враження.
Що мене розчарувало, то це написи на тролейбусах: «Чернігівській губернії – 200 років». Люди добрі, вашій-нашій Чернігівській землі, а точніше, Чернігово-Сіверщині – стільки літ, як не снилося Московській державі, що «утворила» ту губернію! А чого б тоді не відзначати Чернігівське воєводство, постале за Польщі, – якраз буде 370 років! Чернігово-Сіверська земля охоплювала територію Київської Русі по Десні, її притоках та у верхів’ях Оки. Населення – не лише племена сіверян, а й радимичі та в’ятичі, центри – Чернігів, Новгород-Сіверський, Брянськ, Муром. А в ХІІ – на початку ХІІІ ст. утворилися князівства Путивльське, Курське, Рильське, Козельське, Трубчевське і Муромо-Рязанське. Це вже пізніше вони відокремилися від Чернігова. Малоруське «подобострастіє» – невитравне, мов клеймо на лобі! Хочеться бути чиїмось «подбрюш’єм» і край!
Чернігів уперше згадується в літописі під 907 рік. Унікальні пам’ятки Київської Русі збереглися тут – з очевидними рисами давньоруського зодчества. У київських храмах цього періоду вони губляться за бароковою перебудовою. А в Чернігові добре видно і закомарні (арочні) перекриття, і первісний вигляд барабанів та апсид. Добре й те, що місцями шари тиньку знято і ці зондажі дають уявлення про характер давньої кладки, вигляд плінфи та «утоплених рядів» тощо. Лишень потрапляєш у стару частину міста – голова обертом. Спасо-Преображенський собор (1033-1041), Борисоглібський собор (1120-1123). Три роки будівництва – а така монументальність! У цьому храмі як частині заповідника – вражаюча експозиція: зразки давніх капітелей з різьбою у звіриному стилі, шиферні плити, унікальна кераміка. А царські врата іконостасу були відлиті зі срібла переплавленого язичницького ідола, знайденого під час ремонтних робіт у храмі 1700 року. І виготовили ті врата аж у Данциґу (Ґданську). Далі – Єлецький монастир, Успенський собор – середина ХІІ ст. П’ятницька церква (кін. ХІІ – поч. ХІІІ ст.) – чи не перша спроба в Україні відтворити під час реставрації (1962) первісні форми храму. Як і колись, уперше побачена, так і нині, вразила мене П’ятницька надзвичайною гармонійністю форм і пропорцій. Звичайно, мистецтвознавці докладно описують усі пучкові пілястри, аркатурні фризи, арки-закомари. Але не буду вас перевантажувати. До того-таки, ХІІ століття, належить Іллінська церква на Болдиній горі – єдиний зразок однонефного храму чернігівської школи давньоруського зодчества. А ще ж – блискучі зразки українського бароко збереглися в Чернігові. Катерининська церква, комплекс Троїцького монастиря. Дзвіниця з увігнутими всередину фасадними стінами нагадує посестру-дзвіницю церкви Різдва Богородиці в Козельці. Такий прийом – увігнуті, хвилясті фасади – придумав італійський архітектор Франческо Борроміні. Отож, українські зодчі добре знали європейські тенденції. Інші зразки бароко – дім Чернігівського полковника Якова Лизогуба (1690-ті) та колегіум (1700-ті). Гра світлотіні тішить око: багатопрофільні карнизи, ніші та архітектурно вигадливо оформлені вікна і фронтони. І справді – застигла музика.
Щодо інших пам’ятних місць Чернігова – то це й знамениті вали над Десною, що переходять у затишний скверик із пам’ятником Шевченкові. А ще – Чорна могила (Х ст.), Антонієві печери та Безіменний курган на Болдиній горі. А також – будови в стилі класицизму і модерну.
Чернігів – місто колись знаменитих друкарень Кирила Ставровецького та Лазаря Барановича. Тут бували й мешкали Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Джозеф Конрад (Коженьовський), багато інших. Одне слово, давні й славні традиції. Приємно, що сучасні ковані огорожі, як і литі чавунні, обігрують звіриний стиль із капітелей XI століття. Це витворює Чернігів як неповторне середовище. Що скоріше зрозуміємо, як треба зберігати власну автентичність та історію, то цікавіші будемо світові.