«Наймичка» українського кінематографа
У Київському будинку кіно відбувся перегляд фільму-опери «Наймичка» з нагоди 40-річчя його прем’єри.
Непроста доля спіткала фільм «Наймичка», знятий за мотивами однойменної поеми Тараса Шевченка (режисер Ірина Молостова). Труднощі розпочалися ще із затвердження акторів на головні ролі. Як із гіркотою сказав поет Михайло Ткач, який також брав участь у роботі над фільмом, виникли проблеми щодо участі в зйомках Лариси Руденко та Бориса Гмирі. Проти Гмирі висувався «залізний» аргумент – «у нього ніс не такий».
Зрештою, гуртом відстояли і Гмирю, який майстерно зіграв діда Трохима, і Руденко, що виконала роль Ганни. Як зізнався оператор Сергій Лисецький, було дуже важко працювати із старою технікою. Чого лише варті 1,5 тонни акумуляторів, трудомісткий запис фонограми.
Та й артистам також було непросто. Адже «Наймичка» – це музичний фільм-опера (музика Михайла Вериківського). І якщо Борис Гмиря та Лариса Руденко самотужки виконували оперні партії, то решті артистів, у тому числі Марії Кочур (на той час – Форманюк) – виконавиці ролі Катерини допомагали оперні співаки. Як пригадує пані Марія, спочатку вони із концертмейстером вивчали партитуру, а під час зйомок включали синхронну фонограму. Виконати оперну партію під фонограму непросто, а виспівувати під чужу фонограму й поготів: «Адже ми не просто розкривали рота – ми реально співали». Марії Кочур «допомагала співати» Єлизавета Чавдар.
На відміну від широкого використання «фанери» в сучасній попсі, у фільмі вона була цілком доречною. Чудові голоси, домінування мінорної музики, оригінальні ракурси оператора Сергія Лисецького… У фільмі є невеличке вкраплення з іншого твору Шевченка – «Катерини» (повторні зустрічі із москалем).
Але попри всі складності кінострічка вдалася. Та під час телевізійної прем’єри «генералісимуси від кіно» побачили в останніх титрах прізвище опального хормейстера Колесника, що поставило хрест на фільмі. Адже на той час пан Колесник виїхав до Канади, а в титрах відповідних «ідеологічних» правок не внесли. Тому прем’єра «Наймички» на телебаченні запам’яталася ще й «розгоном». Як зазначив Михайло Ткач: «На цій опері український музичний кінематограф і зупинився».
Зрештою, показ «Наймички» тепер став реальним завдяки енергії оператора Сергія Лисецького. Адже з’ясувалося, що на кіностудії імені О. Довженка колись знищили копію цього фільму, тому довелося замовляти іншу копію в Москві.
Після перегляду «Наймички» в Будинку кіно виступали всі, хто бажав, дивуючись – чому цей фільм рідко йде на телебаченні? А якщо й показують його, то далеко за північ. Невже й надалі латино-американське або ж російське «мило» пануватиме на голубому екрані, а національний кінематограф залишатиметься в ролі наймички?